Після тривалих спроб зберегти Вашингтон головним партнером Україна, схоже, почала переглядати свою публічну й дипломатичну лінію. Саме таку оцінку у колонці для The Atlantic дав професор стратегічних досліджень Університету Сент-Ендрюса Філліпс Пейсон О’Браєн, чий матеріал оприлюднили 18 квітня, повідомляє jerelo.com.ua.
У The Atlantic заявили про зміну підходу Києва
Свою колонку О’Браєн виніс у заголовок із жорстким формулюванням: “Україна нарешті відмовилася від Трампа”. Йдеться не про офіційний розрив чи нову державну доктрину, а про зміну тону, яку автор вважає помітною після більш як року спроб Києва знайти підхід до президента США Дональда Трампа. На думку професора, українське керівництво довго не полишало надії, що навіть за складних умов зможе зберегти підтримку з боку Білого дому.
О’Браєн пише, що впродовж цього часу Україна принаймні публічно намагалася не спалювати мости зі США. Зокрема, президент Володимир Зеленський погоджувався на домовленості щодо видобутку корисних копалин, які подавалися як потенційно вигідні для американської сторони. Крім того, глава держави не раз демонстрував максимально коректний тон у згадках про Трампа, розраховуючи, що це допоможе втримати його прихильність.
Чому, на думку автора, Україна відходить від старої моделі
Тепер, як вважає О’Браєн, у Києві дедалі менше сподівань на те, що США залишаться надійною опорою в нинішньому форматі. Саме тому Україна активніше шукає нові дипломатичні й військові зв’язки, які можуть дати їй більше простору для дій. У колонці як приклад наведено співпрацю з Саудівською Аравією, Катаром та Об’єднаними Арабськими Еміратами, яким Україна передає свій досвід сучасної війни, зокрема у сфері дронів.
Окремо автор згадує й посилення оборонної кооперації з Німеччиною, насамперед через угоди про виробництво зброї. У цьому контексті він підкреслює: Київ уже не хоче будувати всю стратегію безпеки навколо однієї столиці, навіть якщо раніше саме Вашингтон був ключовим центром підтримки. Такий поворот виглядає особливо показовим на тлі того, що ще недавно залежність від США сприймалася як майже безальтернативна.
Сигнали від Зеленського стали жорсткішими
На думку О’Браєна, важливим маркером стали й публічні заяви Володимира Зеленського, які ще певний час тому здавалися б неможливими в такій формі. Автор вважає, що президент України фактично дав зрозуміти: Сполучені Штати більше не сприймаються в Києві як безумовно надійний союзник. Для української дипломатії це серйозний зсув, адже раніше навіть у найнапруженіші моменти публічна риторика щодо США була значно обережнішою.
Професор також звертає увагу на критичні слова Зеленського щодо можливого послаблення американських санкцій проти Росії. Додатково він згадує заяви про потребу нового оборонного альянсу на випадок, якщо США справді почнуть дистанціюватися від НАТО, як раніше погрожував Трамп. У колонці наголошується, що така позиція Зеленського різко контрастує з поведінкою частини європейських лідерів, які останні 15 місяців, за оцінкою автора, намагалися робити вигляд, ніби відданість США старим союзникам не змінилася.
Тиск з боку Вашингтона і нові ризики для України
О’Браєн стверджує, що адміністрація Трампа не лише скоротила і без того обмежені постачання зброї Україні, а й зробила це для збереження ресурсів на випадок війни з Іраном. На його думку, це стало одним із факторів, які підштовхнули Київ до переосмислення реального рівня американської підтримки. Ще одним тривожним сигналом автор називає тиск на Україну з вимогою піти на територіальні поступки нелегітимному президенту Росії Володимиру Путіну в межах потенційної мирної угоди щодо Донбасу.
Саме це, як пише професор, переконало Зеленського та інших українських представників говорити значно пряміше про небезпечне зближення США з Путіним. Ба більше, Київ почав відкрито попереджати європейські країни, що така лінія Вашингтона створює ризики вже не лише для України, а й для всієї системи безпеки на континенті. У цій логіці зміна української публічної позиції виглядає не емоційною реакцією, а спробою вчасно пристосуватися до нової геополітичної реальності.
На фронті, як вважає аналітик, ситуація теж вплинула на риторику
О’Браєн пов’язує жорсткішу публічну лінію України з тим, що військова ситуація, на його оцінку, останнім часом покращилася. Він пише, що, спираючись передусім на власну індустрію безпілотників і свою військову систему, українські сили змогли повернути собі ініціативу в багатьох районах. Крім того, аналітик нагадує: за останні місяці Сили оборони завдали Росії таких втрат, які вона не здатна швидко компенсувати, а також відбили більше території, ніж російська армія змогла захопити.
У цьому ж контексті професор згадує й удари українських дронів по об’єктах нафтового експорту поблизу Санкт-Петербурга. Він підкреслює, що ці атаки відбулися попри прохання партнерів зменшити тиск саме на російську нафтову інфраструктуру. Така поведінка, на думку автора, свідчить, що Україна дедалі частіше готова діяти, виходячи зі своїх воєнних інтересів, навіть якщо це не повністю збігається з побажаннями союзників.
Чому розрив із колишніми очікуваннями вже не виглядає фатальним
Професор прямо пише, що чимало американських посадовців і західних аналітиків останні 15 місяців були занадто зосереджені на слабкості України. На його думку, це спотворювало картину й заважало побачити, наскільки сильно змінилися можливості самої української держави та її оборонного сектору. Саме тому відмова від старої моделі залежності від США, яка раніше могла б виглядати як передвісник катастрофи, тепер уже не здається неминучим шляхом до поразки.
Ключова думка колонки зводиться до того, що Україна більше не хоче будувати свою зовнішню політику на надії, що прихильність Трампа можна вибороти компліментами чи економічними жестами. Київ, за цією логікою, дедалі більше покладається на власні сили, власну оборонну промисловість і ширше коло міжнародних партнерів. І саме це, а не гучні заяви, може стати головною ознакою нового етапу у відносинах України із Заходом.
На тлі цих змін окремо цікаво подивитися, хто такий Румен Радєв і як вибори в Болгарії 2026 вплинуть на підтримку України.