Кріс Ріа помер у віці 74 років, повідомляє osteopathisch-leben.de з посиланням на theguardian.com. Британський музикант упродовж десятиліть формував звучання на межі блюзу, софт-року та соулу — його пісні й сьогодні для багатьох є частиною повсякденного життя.
Тиха звістка з великим відгуком
Кріс Ріа мирно помер у лікарні після короткої хвороби. Про це повідомив представник родини. Додаткових деталей не розголошували, однак новина несподівано й болісно вразила фанатів у всьому світі.
Його музика ніколи по-справжньому не зникала. Навіть у роки, коли він рідше гастролював, вона залишалася поруч — у радіоефірах, плейлистах, під час довгих автомобільних подорожей і особливо в різдвяний період.
Стиль, який не вміщався в рамки
У 25 студійних альбомах Кріс Ріа сформував власне звучання, поєднавши блюз, поп, соул і софт-рок. Він майже не орієнтувався на тренди, натомість робив ставку на атмосферу, історії та впізнавану гітарну манеру. Саме це зробило його пісні позачасовими.
Серед найвідоміших композицій — «The Road to Hell», однойменний альбом якої очолив британські чарти, а також «On the Beach» і «Josephine», що здобули популярність у клубній сцені Балеарських островів. «Driving Home for Christmas» з роками стала невід’ємною частиною різдвяних свят. Загалом Ріа продав понад 30 мільйонів альбомів у світі.
Дитинство аутсайдера на півночі Англії
Кріс Ріа народився 1951 року в Мідлсбро. Його батько був італійцем, мати — ірландкою; він ріс у багатодітній родині з шістьма братами й сестрами. Пізніше музикант називав себе аутсайдером — досвід, який сформував його характер і світогляд.
У молодості він працював на фізично важких роботах, зокрема на фабриці з виробництва морозива, що належала батькові. Паралельно експериментував із музикою і навіть замислювався про журналістську кар’єру. Шлях до сцени не був прямим.
Перші гурти та крок до самостійності
У 22 роки Ріа приєднався до гурту Magdalene, у якому раніше грав Девід Ковердейл — майбутній фронтмен Deep Purple. Згодом з’явився колектив Beautiful Losers, але невдовзі стало зрозуміло, що його шлях буде іншим.
1974 року вийшов перший сольний сингл «So Much Love». Швидкого прориву не сталося, проте Ріа наполегливо формував власну музичну мову — поза жорсткою ринковою логікою.
Прорив у США та непрості роки після нього
Перший великий успіх прийшов несподівано зі США. «Fool (If You Think It’s Over)» 1978 року посіла 12-те місце в американських чартах і принесла Ріа номінацію на «Греммі» як найкращому новому артисту. Для британського музиканта це було потужним сигналом.
Втім, подальші роки були складними. Пізніше Ріа відкрито говорив про розчарування й дезорієнтацію в музичній індустрії. Лише альбом Water Sign (1985) став переломним — успішним у Європі та стабілізував його кар’єру.
Кінець 1980-х — комерційний пік
Наприкінці 1980-х настала найуспішніша фаза його кар’єри. Dancing With Strangers (1987) започаткував серію з шести альбомів у топ-10 Британії, два з яких очолили чарти.
Збірка New Light Through Old Windows (1988) закріпила цей статус. Особливо «Driving Home for Christmas», записана ще 1986 року, з часом набула культового значення і 2021-го знову увійшла до топ-10 британських чартів.
Різдвяна пісня з непростого періоду
Історія створення «Driving Home for Christmas» була далекою від святкової. Ріа написав текст у період без контракту та менеджменту. Він навіть не міг сам керувати авто — дружина везла його з Лондона до Мідлсбро, бо не було грошей на квиток потягом.
Пісня народилася дорогою й була завершена лише через роки. У 2016-му Ріа зізнавався, що довго боявся: композиція може зашкодити його репутації. Згодом вона стала однією з найвідоміших різдвяних пісень Великої Британії.
Повернення до музичних витоків
Із 2000-х його присутність у чартах зменшилася. Альбом Dancing Down the Stony Road (2002) ознаменував свідомий відхід від поп-звучання і повернення до дельта-блюзу, що сформував його як музиканта.
Це був не відступ, а чіткий вибір на користь музичної чесності. Він знову грав музику, яка відповідала йому по-справжньому, без огляду на продажі.
Автомобілі, траси та справжня пристрасть
Численні дорожні й автомобільні метафори в його піснях відображали реальне життя. Кріс Ріа був палким шанувальником автоспорту, виступав у перегонах на Ferrari та Lotus і 1993 року брав участь у британському чемпіонаті з кузовних автоперегонів.
1995 року він навіть працював механіком у команді Формули-1 Jordan на піт-лейні. Пізніше розповідав, що принципово не хотів ролі VIP і відповідав за праве заднє колесо боліда Едді Ірвайна.
Політика та життя з серйозними проблемами зі здоров’ям
Ріа відкрито підтримував Британську лейбористську партію і 2017 року написав неопубліковану пісню на честь Джеремі Корбіна. Водночас його життя супроводжували серйозні проблеми зі здоров’ям.
Після діагнозу рак у 2001 році йому видалили підшлункову залозу, що призвело до діабету. У 2016-му він переніс інсульт, а роком пізніше знепритомнів на сцені під час концерту в Оксфорді. Кожен подальший виступ вимагав від нього великих зусиль.
Родина як постійна опора
Кріс Ріа залишив дружину Джоан, з якою був разом від 17 років, а також доньок Джозефіну та Джулію. Обох він увічнив у своїх піснях, зробивши родину невід’ємною частиною творчої спадщини.
Його життєвий шлях не був рівним і передбачуваним. Саме це надавало його музиці правдивості — і забезпечує їй життя далеко за межами його смерті.
Також увагу читачів нині привертає резонансний інцидент у Тайбеї, де під час нападу з ножем і димовою гранатою загинули люди та є поранені.