Фінський досвід у Другій світовій війні Віталій Портников розглядає як попередження для України, повідомляє jerelo.com.ua з посиланням на espreso.tv. Йдеться не лише про історію Фінляндії та СРСР, а й про можливий сценарій, за якого Росія тимчасово відкладає війну, але не відмовляється від мети знищити українську державність.
Чому Сталін не пішов до кінця у війні проти Фінляндії
Під час Першої зимової війни Радянський Союз мав силу для подальшого наступу на Фінляндію, однак ціна такого наступу могла стати для Сталіна надто високою. Віталій Портников в етері Еспресо пояснив, що захоплення всієї країни й рух до Гельсінкі вимагали б від СРСР таких втрат, які могли залишити його вразливим перед новими загрозами. Саме тому радянський диктатор зупинився на вже окупованих територіях — Карелії та районі Виборга.
Це не означало, що Москва остаточно відмовилася від планів підкорити Фінляндію. Портников наголосив, що такі наміри в Сталіна зберігалися й після завершення бойових дій. Просто подальший розвиток подій різко змінила Друга світова війна, яка відкрила для СРСР нові фронти й нові ризики.
За Московським мирним договором 1940 року Фінляндія втратила частину територій, зокрема в Карелії, після 105 днів Зимової війни. У 1944 році ситуація знову змінилася: Московське перемир’я між Фінляндією, СРСР і Великою Британією фактично повернуло умови договору 1940 року з додатковими вимогами. Саме цей історичний епізод Портников порівнює з можливими спробами нав’язати Україні обмежений мир без реальних гарантій безпеки.
Як Фінляндія отримала суверенітет під тиском Москви
Під час Другої світової війни Фінляндія воювала на боці гітлерівської Німеччини проти СРСР. Її війська разом із німецькими силами перебували біля Ленінграда, тому для союзників вона залишалася серйозним військовим чинником. Саме в цій ситуації СРСР і Велика Британія домовилися з Фінляндією про відведення її військ до кордону, погодженого після Зимової війни.
На той момент Фінляндія не лише повернула території, втрачені після 1940 року, а й зайняла значну частину радянської Карелії. Натомість вона отримала можливість зберегти внутрішній суверенний розвиток, але з обмеженнями у зовнішній політиці та з необхідністю рахуватися з позицією Москви. Портников підкреслює, що це було не тільки рішення Сталіна, а й рішення Черчилля, тобто спільна політична конструкція союзників.
У такому компромісі Фінляндія зберегла державність, але заплатила за це територіями, нейтралітетом і постійною обережністю щодо СРСР. Це був не ідеальний мир, а вимушене виживання між сильнішими гравцями. Саме тому журналіст називає фінський випадок не універсальною моделлю, а збігом історичних обставин, який спрацював лише в конкретний момент.
Чому цей сценарій може бути небезпечним для України
Портников припускає, що Путін може вирішити не завершити, а лише відкласти операцію зі знищення української державності. На його думку, Росія майже ніколи добровільно не відмовиться від цієї мети, навіть якщо на певному етапі погодиться на паузу у війні. Саме тому будь-які пропозиції про “фінський сценарій” для України треба оцінювати не як мир, а як потенційне замороження загрози.
У такій логіці Москва могла б разом із Дональдом Трампом запропонувати Україні умови, схожі на ті, які Черчилль і Сталін свого часу погодили для Фінляндії. Йдеться про відведення військ до територій, які Росія вважатиме для себе “комфортними”, а також про зовнішньополітичний нейтралітет України. Насамперед це означало б відмову від вступу до НАТО та спробу залишити Київ у сірій зоні без повноцінних гарантій безпеки.
Формально Україна могла б зберегти внутрішній політичний розвиток і навіть певний шлях до домовленостей із Європою. Але головна проблема такого сценарію в тому, що він не знімає російської загрози, а лише переносить її в майбутнє. Для України це означало б життя під постійним ризиком нової війни протягом наступних десятиліть.
Коли СРСР остаточно відмовився від ідеї приєднати Фінляндію
Портников звертає увагу на дату, яку він вважає символічною для фінської безпеки, — 16 липня 1956 року. Саме тоді президія Верховної Ради СРСР ліквідувала Карело-Фінську Радянську Соціалістичну Республіку та перетворила її на Карельську автономну республіку у складі Радянської Росії. Для Фінляндії це стало сигналом, що Москва більше не тримає відкритою юридичну рамку для можливого приєднання країни до СРСР.
Цей випадок справді був унікальним для радянської системи. В історії СРСР союзну республіку майже ніколи не понижували до статусу автономії, адже зазвичай рух відбувався в протилежному напрямку. Коли Карело-Фінську РСР включили до РРФСР як автономну республіку, з радянського герба навіть прибрали одну зі стрічок, яка символізувала союзну республіку.
Для України цей історичний приклад має жорсткий висновок. Навіть якщо Росія погоджується на тимчасову паузу, це не означає зміни її стратегічних намірів. Фінляндія змогла вижити в особливих умовах повоєнної Європи, але Україна не може розраховувати, що подібний компроміс автоматично гарантує їй безпеку.
На тлі дискусій про безпекові гарантії для України не менш важливими залишаються й внутрішні рішення, зокрема можливі зміни у виїзді за кордон для чоловіків 18–22 років та проходженні БЗВП.