Андрій Попов журналіст
Що робить Кремль у випадку якогось провалу? Він каже, що це “за планом”. Російські чиновники та навіть сам “лжецар” Путін оголосили, що “до рецесії ще далеко”, але “зниження темпів зростання ВВП” є “цілеспрямованою дією” задля “забезпечення макроекономічної стабільності”.
Звісно, зростання ВВП на 0,4% у липні 2025-го це ще не рецесія, на тлі 4% у 2023-2024 роках. Ви повірили, що це такий план? Ми теж ні. Але “болотний” уряд продовжує гнути свою лінію – російський міністр фінансів Сілуанов із втомленим обличчям взагалі пріоритетом РФ на наступний рік оголосив зниження частки нафтогазових доходів “до рівня 2017 року” у 22%. У 2025 році цей показник знаходиться на рівні 25%, а ще 2022 року, коли Путін розв’язав війну, нагадаємо, було 42%.
Власне, саме тому оглядачі очікують, а інсайдери підтверджують, що Кремль підвищуватиме податки. Зокрема податок на додану вартість – з 20% зараз до 22% вже взимку.
Що принесе їм близько 1 трильйона рублів бюджетних доходів. Це при дефіциті “болотного” бюджету орієнтовно на рівні 7 трильйонів.
Проте хто сказав, що зростати буде виключно ПДВ? Там вже вдруге за рік підвищують, наприклад, утильзбір на вживані авто. Причому підвищують радикально – до рекордних 10,8 мільйона “дерев’яних” за стару автівку.
Плюс, сам Путін оголосив підготовку до введення “податку на розкіш”, хоча й закликав “не переборщити”. І це на тлі вже збільшених зборів та примусових дивідендів для нафтогазових компаній, введених у минулі роки. Щоб не відповідати на незручні питання, податкову сесію на Московському фінансовому форумі взагалі скасували.
Паралельно влада РФ почала масово конфісковувати у компаній кошти через “аморальні угоди” – тобто такі, де було порушено законодавство. Малося на увазі законодавство податкове, але самі ж росіяни пишуть, що частіше це стосується адміністративних та кримінальних справ проти власників компаній.
Роздумують путінські опричники й над “промисловим збором” на імпорт (типу як Трамп, який сприймає мита як плату за доступ до своїх ринків) – думають ще з початку року, готуються, але бояться вводити, бо вже мають проблеми з імпортом. Але все більше друкують рубль, усіма силами утримуючи його фіктивний курс від обвалу.
Це все відбувається на тлі цілої низки криз у майже всіх цивільних галузях. А єдиний варіант “боротьби” з кризами у РФ це… блокування інтернету. Голова місцевого “псевдоЦИКу” не дарма назвала інтернет “недружнім до Росії павутинням”. І мова вже не про 1-2 години без мобільного та навіть дротового інтернету – в деяких регіонах його вимикають на кілька днів. А це, серед іншого, ще й блокування грошових терміналів для бізнесу.
Йде до того, що “недружнє павутиння” взагалі забанять, за виключенням деяких ретельно відібраних сайтів. Це відбувається на тлі остаточної “зачистки” критиків влади. У п’ятницю, наприклад, визнали “іноагентом” і остаточно забанили блогера Несміяна, відомого як El Murid, та ще низку журналістів. А ще провладного “воєнблогера” Альохіна, який теж тепер “іноагент” (незрозуміло, щоправда, чиєї розвідки). Б’ють своїх, щоб чужі боялися.
Цікаво, що відтепер у РФ штрафують не лише за критику Путіна чи росвлади, але й… за критику Трампа. Щоправда, безпосереднім приводом Сургутського міського суду у цьому випадку стало те, що місцевий мешканець жартома запропонував Трампу забрати до себе не Гренландію, а “Уральський федеральний округ”.
План “назад до СРСР” у РФ не просто працює, але виходить на новий рівень. А, так би мовити, “Спеціальна економічна операція” щодо “цілеспрямованого” вповільнення економічного зростання та відмови від нафтогазових доходів, які є ключовими для “дірявого” російського бюджету – це дуже нагадує СРСР епохи пізнього Брежнєва. Як і тоді, це намагаються видавати за “перемогу”.
Рівень надприбутків від газу, нафти та нафтопродуктів завжди був ключовим для війн РФ та – раніше – СРСР, адже якось виживати вони можуть і без цих надприбутків. Доведено 90-ми. Але це саме виживання, а не експансія. А оскільки “все йде за планом”, то в межах нового “плану” уряд РФ вимушений все більше переорієнтовуватися у прибутках на “доїння” російських домогосподарств та бізнесу. До чого це може призвести показує нам досвід як згаданого СРСР, так і Німеччини часів Першої світової.
СРСР розвалився зокрема й тому, що не зміг пройти цей економічний “транзит” – не знайшов внутрішню заміну зовнішнім нафтогазовим прибуткам.
У 1970-ті роки, на тлі світової нафтової кризи, яку штучно створили монархії Перської затоки, щоб помститися світу за підтримку Ізраїлю, ціна на нафту зросла з $1,8 у 1970 році до $36,8 у 1980-му. Що, звісно, дало СРСР надприбутки й пересічна радянська людина стала жити значно краще, ніж за Хрущова чи, тим більше, за Сталіна. Саме по цій епосі ностальгують всі “ждуни”.
І саме спираючись на ці надприбутки, Брежнєв поліз робити “маленьку переможну” війну у Афганістані.
Але ціни почали падати, а до 1986-го взагалі досягли $12 за “бочку”. Через 5 років СРСР розвалився, бо нафтогазові прибутки впали у рази, а витрати на оборонку були “захищеними” й забезпечувалися завжди. Дефіцит компенсувався за рахунок цивільних галузей – звідти й дефіцит на прилавках.
Раніше УНІАН вже піднімав тему зниження нафтогазових суперприбутків для РФ як фактору спроможності країни до війни. Тоді ми прогнозували, що нафтогазові прибутки РФ будуть скорочуватися й надалі. Так само, ще минулого року, стала очевидною неминуча деградація ВС РФ з точки зору бронетехніки та озброєння.
Очікувалося, що ці два тренди перетнуться всередині 2025 року. А далі вже для Кремля почнеться нова економічна реальність, яку Путін з Сілуановим, фактично, й оголосили днями. Адже з цієї осені Кремль орієнтується у фінансуванні війни проти України не на нафтогазові джерела, а на внутрішні. Що утворює антураж, близький вже до Німеччини 1915 року.
Так, зараз інші технології, стандарти життя, але люди завжди мають одні й ті ж базові потреби, а тому соціальні та економічні процеси подібні. Можна наступати постійно, а потім раптово капітулювати практично на околицях ворожої столиці. Тому варто зробити такий собі “кризовий чек-лист” для сучасної РФ, базуючись на німецькому та радянському досвіді – що їм потрібно “повторити”, щоб, нарешті, досягти мрії кремлівських любителів історії й знов розвалитися.
Отже, пункти такі:
- фінансування армії й оборонки за рахунок стагнації цивільної економіки (вже є);
- перехід на планову економіку, бо ринкові процеси лише сприяють зростанню цін (частково є);
- галузеві кризи – передусім на ринках енергетичних та транспортних, які реагують на деградацію економіки першими (вже є);
- націоналізації, конфіскації, ліквідації виробництв на тлі галузевих криз та дефіцитів (частково є);
- обмеження на продовольчому та споживчому ринку, введення талонів для окремих категорій населення, що, на тлі неврожаїв, веде до голоду (голоду нема, але система талонів у РФ вже готова);
- інфляція й девальвація валюти, щоб “розмножити” зникаючі експортні прибутки (рубль поки що тримається);
- трудова повинність, примусова мобілізація (частково є – примус лише до боржників та людей під слідством, тому російська влада робить все, щоб під слідством та у боргах було якомога більше населення);
- репресії проти дисидентів, опозиції – навіть внутрішньої, неофіційної (вже теж є);
- торгова блокада або значні обмеження на імпорт, що масштабує всі проблеми у економіці й промисловості (частково є);
- спроби нападу на інші країни, які не задіяні у війні напряму, як акт відчаю, намагаючись таким чином зменшити підтримку ними своїх супротивників, що, однак, веде лише до розширення кола ворогів (частково є, але поки що у “гібридному” форматі).
По деяких пунктах варто пояснити. Наприклад, торгова блокада Німеччини з боку Антанти почалася вже 1914 року, а у 1915-16 роках торгівлю майже зупинили навіть нейтральні країни. СРСР же торгував до останнього, але “залізна завіса” виступала в якості самообмеження, на тлі західних санкцій за “Афган”, які теж були досить дірявими. Тому СРСР гинув значно повільніше, ніж кайзерівська Німеччина.
Саме тому так важливі ініціативи з приводу блокади експорту й імпорту РФ на Балтиці та у Чорному морі. Але, на жаль, це поки що лише розмови. Хоча санкції теж дають результат, “роз’їдаючи” промисловість зсередини, “знекровлюючи” її, що й призводить до деградації – тільки робить це вкрай повільно.
Щодо голоду – він у Німеччині стався не одразу. А у СРСР – взагалі його не було, хоча був “дефіцит” на прилавках.
Справа тут теж частково у зовнішній торгівлі, але й у деградації економіки загалом та аграрки зокрема.
Так, у 1915 році у німців з харчами та аграрним господарством стало настільки погано, що зима на 1916 рік отримала назву “брюквовий період”. Бо держава обмежила приватний ринок зерна й картоплі, аграрії перестали у це інвестувати, що призвело до неврожаю, а вже внутрішній дефіцит до рівня голоду довела торгова блокада й неможливість завезти їжу деінде.
Без зерна та картоплі німці виживали за рахунок брюкви. Радянський союз та РФ у 90-ті не лише ж зберігали харчовий імпорт, але й навіть отримували у великих обсягах гуманітарку (ті ж “ніжки Буша”). Зараз же сам російський уряд визнає, що врожаї картоплі та зернових падають.
Треба додати й щодо зернових у 1915-му. Оскільки тоді майже все було на кінній тязі, то стратегічним був імпорт й вирощування ячменю для годівлі коней. Який спочатку почали обмежувати, потім видавали по талонах. Тим не менш, це спочатку “обвалило” цивільну галузь транспорту, а потім і військову логістику, через що, у тому числі, Німеччина свою війну й програла – у один “прекрасний” момент, коли німецька армія марно проривалася до околиць Парижу через річку Марна, їм буквально нічим було постачати свої передові сили.
Тоді, до речі, німці зробили значний крок у механізації, бо машинам не потрібен ячмінь. Але були великі проблеми й з бензином, а згодом навіть з резиною – зі сталевими колесами швидкість автомобілів впала до 19 кілометрів на годину.
Примітно, що для французів ситуація була дуже схожою, а охочих воювати, на тлі відступу, бракувало. Тому економічні проблеми з обох боків призвели, з одного боку, до технічного прогресу, а з іншого – до “розбалансування” фронту, який у 1914 році став майже статичним.
Дещо схоже і щодо проблем з транспортом у РФ, і щодо інтенсифікації технологічного розвитку, і навіть щодо “розбалансування” статичного фронту ми бачимо зараз, на тлі поступового знесилення з обох боків.
Сучасна Росія впевнено йде по цьому чек-листу криз, який, насправді, досить неповний та дуже поверхневий. Вже майже по всіх пунктах є повне або часткове “влучання”. Лише відсутність торгової блокади та більш потужних зовнішніх обмежень утримують РФ від радянського або німецького сценарію. Але різниця між ними лише у тому, як швидко така кульмінація настане – швидше, як у кайзера, або повільніше, як у Брежнєва з Горбачовим.
І, на жаль, як тоді в обох випадках, так і зараз головні “козирі” щодо долі Кремля на руках у Вашингтону. А Трамп, судячи з риторики, хоче, скоріше, врятувати РФ від найгірших сценаріїв, ніж їх прискорити для свого “друга Путіна”. Однак Путін, як класичний диктатор, все більш нахабніє й рано чи пізно перейде лінію дозволеного, спровокувавши ще одну війну.
На цьому тлі, завдання для України – встояти. Стільки, скільки знадобиться. Бо процеси запущені, але їхня кульмінація має “відкриту дату”, яка залежить від наших партнерів.
Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням