11:25, 20.09.2025 22 хв.
Україна відкриває експорт деяких озброєнь. Виробники чекали на це давно, адже їхні потужності простоюють через брак фінансування, а на українські розробки давно існує попит у світі. Що експортуватимемо, та які вигоди це несе для ОПК, – розбирався УНІАН.
Україна нарешті офіційно відкриває експорт зброї, про що повідомив президент Володимир Зеленський. Цей процес, за його словами, буде керованим та стосуватиметься лише окремих видів озброєнь – яких в українському війську вистачає із надлишком. Що, у свою чергу, дозволить покрити дефіцит у фінансуванні нових розробок та не створить проблем для українського війська.
“Дефіцит у фінансуванні на виробництво зброї в нас буде покриватися із цього року, зокрема, завдяки керованому експорту. Ми будемо збільшувати виробництво дронів для фронту. Будемо мати фінанси. Певні види зброї – і це сучасна зброя – ми можемо виробляти у значно більших обсягах, ніж можемо самі профінансувати. А певні види зброї вже є в нас у значно більшому обсязі, ніж реально потрібно нам сьогодні”, – зазначив голова держави, додавши, що купувати українські розробки зможуть лише ті країни, які допомагали Україні.
Як приклад таких озброєнь “у профіциті” Зеленський назвав морські дрони.
І справді, рішення про відкриття експорту є нагальним, адже, як повідомляють ті ж виробники безпілотників, близько половини їхніх потужностей простоюють. Експорт відкривають саме тоді, коли приватні зброярі опинилися перед загрозою, як мінімум, “заморозки” нових розробок, а багато хто – й зовсім на межі банкрутства, адже гроші у виробництво вкладені, а замовлень від держави немає, бо спроможності ОПК вже вдвічі більші за платоспроможність держави.
Можливість продавати свої розробки за кордон дасть українським підприємствам додатковий ресурс, який можна буде інвестувати у нові, сучасніші технології, масштабуючи свої виробництва – та і взагалі шанс на виживання. І це у той час, коли український ОПК, на думку аналітиків, досяг загальної оцінки у 40 мільярдів доларів – тих самих $40 мільярдів, у які оцінювали український ОПК після розпаду СРСР.
Українські розробки вже давно користуються попитом за кордоном – адже вони дешеві, технологічні та, що найголовніше, реально випробувані на полі бою, з доведеною ефективністю. А найкраще тло для довгоочікуваного відкриття експорту створив наліт російських дронів на Польщу, коли країна НАТО вперше такий БПЛА збила. Зокрема, актуалізувалася потреба іноземців у зенітних безпілотниках. Адже в усій Європі вони у промислових масштабах виробляються лише у нас.
Добре, що це рішення було прийнято саме зараз. Бо вікно можливостей не існуватиме вічно. В умовах швидкого переозброєння діє принцип “хто перший встав – того й капці”. Тому й потрібні зрозумілі єдині правила для експортерів – щоб масштабувати успіх галузі, модернізувати виробництво, але уникати ризиків. Якби цього не було зроблено, на галузь чекав би другий крах. Перший ми вже пережили у 1990-ті.
Що втратили, а що здобули
Українські експерти вже давно вивчають питання експорту озброєнь та можливі наслідки від його відкриття. Так, до прикладу, нещодавно були оприлюднені опитування зброярів щодо експорту від Технологічних сил України (ТСУ) й офісу BRDO, а також дослідження щодо перспектив українського експорту на світових ринках від Української ради зброярів (УРЗ) та Українського інституту майбутнього (УІМ). Останнє, зокрема, містить понад 160 сторінок, що демонструє рівень зацікавленості галузі у експорті.
Але чому ми так зволікали із цим рішенням? Бо є як старі “фобії”, так і нові. Старі відносяться до періоду 90-х та початку 2000-х років, коли Україна відверто “розбазарила” всі ще радянські “поклади” озброєнь, які буквально “видобувалися” на складах та базах зберігання як ресурс – не штучно, а потоком.
Дослідження від УРЗ та УІМ й починається з того, що нагадує про втрачене. Станом на 1991 рік на території України існувало 3594 підприємства подвійного призначення, з яких 700 – було суто оборонними. Загалом у галузі було задіяно близько 3 мільйонів працівників.
Загалом УРСР була другою за обсягами виробництва після РРФСР, а по багатьом нішам (таким як авіаційні та корабельні двигуни) – перша. Проте станом на 2012 рік підприємств залишилося всього 160, й ті, переважно, були об’єднані в один концерн “Укроборонпром” задля “оптимізації”.
Але не варто думати, український ОПК до “повномасштабки” продавав виключно радянський спадок зі складів. Була низка контрактів саме на виробництво нового озброєння та комплектуючих. Тому оборонний експорт України досяг піку не у 90-ті, а у 2011 році, коли перевалив за “психологічний” рівень у 1 мільярд доларів на рік. Плюс, мав “корзину” замовлень ще на 4-5 мільярдів на наступні роки. Головним же мінусом цих замовлень було те, що вони переважно були з РФ або на користь РФ з інших країн. І, фактично, після 2022 року окупанти воюють з нами нашою ж зброєю.
Основними споживачами української оборонної продукції тоді були країни Азії (45%) і Африки (30%). Серед лідерів у ці роки були Індія, Таїланд, Алжир, КНР та Ірак, а за структурою – це була авіатехніка (43,1%), техніка для сухопутних військ (36,4%), а також засоби ППО (10%). Але основою був ремонт та обслуговування, а не виробництво.
Але ключова цифра у цьому ретроспективному огляді є 40 мільярдів доларів – саме так галузь оцінювали у 1991 році, як зазначено у дослідженні УРЗ та УІМ. І саме у ті ж 40 мільярдів “вічнозелених” оцінюють перспективи зростання українського ОПК вже за даними другого дослідження – від ТСУ та BRDO. Аналітики різні, проте цифри подібні. Хоча про девальвацію теж не варто забувати.
Ризики “розбану” експорту озброєнь
“Без системної підготовки формальне зняття обмежень не дасть ефекту. Натомість правильна політика дозволить утримати кадри, масштабувати виробництво, залучити інвестиції і конвертувати наш бойовий досвід у конкурентний продукт для союзників. Це також база для участі у європейських програмах на кшталт SAFE та для спільних проєктів із партнерами за “данською моделлю””, – каже він.
Про те, що галузь ОПК вже перебувала на межі переходу від зростання до обвалу, уберегти від якого здатний грамотний експорт, кажуть і самі українські зброярі. Зокрема представники нещодавно утвореного харківського Defence Community, яке об’єднує виробників з цього прифронтового регіону. Вони теж готові поборотися за світові ринки, разом з Технологічними силами України, Українською радою зброярів та іншими об’єднаннями.
“В нас зараз не задіяні більше 50% виробничих потужностей. Більше того, ми можемо дуже швидко масштабуватися. Все, що нам потрібно, то це постійне навантаження замовленням. Але зараз потреба фронту вже більша, ніж об’єм фінансування всього ринку, – зауважує Олексій Завражний, CEO Braving, який є учасником Defence Community. – Щомісячна потреба ЗСУ вимірюється приблизно у півмільйона одноразових дронів – коптерів та літаків. Проте фінансування на ринку є десь на 250 тисяч умовно. Грошей не вистачає в два рази мінімум. Фінансування переважно державне, бо волонтери займають досить незначну частку ринку”.
Як вважає Олексій Завражний, експорт технологій та продукції – це один зі шляхів вирішення проблеми з фінансуванням як вже діючого виробництва, так і розробок нових виробів.
Сергій Галушко, директор оборонних програм Українського інституту майбутнього, зазначає, що станом на другий квартал 2025 року (час завершення спільного з УРЗ дослідження) український ОПК налічував близько 800 підприємств, що здатні виробляти озброєння та військову техніку (ОВТ), за різними оцінками, на 35–40 мільярдів доларів на рік. Але лише частина з цієї продукції може бути закуплена державою.
“Наразі вже мова йде про приблизно 900 підприємств ОПК, – акцентує експерт. – Є безумовний запит від оборонної галузі стосовно відкриття експорту”.
Він наводить наступні моделі, за якими можна було б дозволити експорт технологій та озброєнь:
- пілотні проєкти відкриття експорту для певних категорій озброєнь (наприклад, комплектуючі/запчастини для літаків військо-транспортної авіації, стосовно яких практично відсутні перспективи закупівлі державою);
- надання разових дозволів по конкретних проєктах військово-технічного співробітництва;
- дозвіл на експорт при умові постачання підприємством не менше 50% (як варіант) продукції для потреб Сил оборони України (якщо у внутрішнього замовника існують альтернативи вибору у інших виробників);
- ліцензування експорту за категоріями власних національних пріоритетів по визначених номенклатурах зразків зброї та військової техніки;
- створення і розвиток кластерів спільного виробництва (Joint Ventures) із країнами-партнерами;
- контрольоване з боку держави включення українських виробників до участі в національних проєктах переозброєння в рамках ЄС.
Пан Галушко зазначає, що “цей перелік опцій не є вичерпним”.
“Також обговорювалася модель відкриття оборонного експорту, при якій запроваджуються спеціальні податки для спецекспортерів. Безумовно, такий підхід має низку дискусійних складових і викликає занепокоєння, але все ж таки присутній у переліку варіантів. Держава пояснює це необхідністю отримання коштів на виробництво ОВТ для потреб СОУ. У свою чергу, виробники вбачають у такому рішенні звуження вікна можливостей для успіху власного оборонного експорту. Також наведене вимагає з боку держави створення окремого механізму збору таких податків”, – додає він.
Тим часом президент Володимир Зеленський поки зазначив, що протягом двох тижнів буде представлений концепт – три нові експортні платформи.
“Перша платформа – для експорту та взаємодії зі США, друга платформа – це наші європейські партнери, третій напрям – інші партнери у світі, які теж зацікавлені в українській зброї, та від яких Україна отримала ту чи іншу підтримку”, – сказав він.
Інших деталей що того, як відбуватиметься експорт у технічній площині президент поки не озвучив. Відомо лише, що на за кордон ми продаватимемо лише ту техніку, якою українське військо буде забезпечене у повній мірі.
“Перший пріоритет – це фронт, забезпечення наших бригад, другий пріоритет – наші українські арсенали й тільки третій пріоритет – ось такий керований експорт”, – підсумував президент.
Ризики самообмежень
Сергій Галушко стверджує, що потужна оборонна індустрія є “однією з небагатьох конкурентних переваг нашої держави” після закінчення війни. Що особливо актуалізує питання забезпечення її належним фінансуванням, із чим, власне, і має допомогти експорт.
“Оборонний експорт має значну інвестиційну привабливість. Приватні інвестиції в оборонні технології значно зросли: із 5–6,7 мільйона доларів у 2023 році до 50 мільйонів доларів у 2024 році, із прогнозом на 2025 рік – у понад 100 мільйонів доларів. Це, перш за все, в розробки і стартапи. У свою чергу, в рамках дослідження автори прийшли до висновку, що реальні показники інвестицій можуть бути приблизно вдвічі більшими”, – каже експерт.
Чому експорт так потрібен для залучення інвестицій? Бо він потенційно забезпечує доступ до глобальних ринків та ресурсів (контракти, інвестиції, технології). З’являється мотивація до модернізації виробництва, впровадження міжнародних стандартів – НATO, ЄС, NIST, ISO тощо, що опосередковано створить позитивний вплив на сектор безпеки і оборони України.
При цьому у ТСУ наводять ще більш “переможні” цифри – там прогнозують, що у 2025 році дохід українського ОПК складе вже 4 мільярди євро!
Тоді як відсутність експорту, на думку пана Галушка, створювала “низку ризиків для оборонної індустрії та держави загалом”, серед яких:
- демотивація приватного сектору ОПК, в перспективі – згортання ініціатив, розробок, втрата персоналу;
- неконтрольований відтік технологій/розробок в інші країни, перенесення виробництв за кордон;
- ризик втрати ніш на міжнародному ринку – зростає конкуренція з боку Польщі, Туреччини, Південної Кореї, інших країн;
- поступове технологічне відставання через брак ресурсів на дослідження та розробки;
- поглиблення залежності українського війська від іноземних озброєнь;
- конкуренти активно вивчають і копіюють українські оборонні рішення, просуваючи їх на глобальний ринок. Відповідно, Україна ризикує втратити не лише доходи і технології, а й суб’єктність у стратегічному вимірі, що може призвести до зниження привабливості нашої держави як партнера у спільних оборонних проєктах, серед покупців, інвесторів.
Варто додати, що в умовах експортних самообмежень останніми місяцями в Україні з’являлося дедалі більше компаній, які на якихось “особливих” умовах виходили на закордонні ринки. Щоправда, часто перестаючи бути при цьому “українськими”, адже задля експорту технологій достатньо отримати реєстрацію за кордоном.
За даними УРЗ та УІМ, 85% опитаних виробників ОПК планують або вже здійснили релокацію за кордон. Тобто – експорт і раніше, фактично, діяв, але не прозорий, а через реєстрацію філій в інших юрисдикціях. І затягування зі зняттям обмежень призводило до того, що дедалі більше українських компаній переставали бути, власне, українськими і “переїжджали” туди, де кращі умови.
Втім, частковий експорт української зброї вже наче дозволили – і це дійсно є перемогою для вітчизняних оборонних компаній. Але чи буде користуватися попитом наша продукція у світі?
Що і кому продаватимемо
На перший погляд, все буде чудово в наших зброярів на світовому ринку. Адже попит на зброю зростає шаленими темпами, на тлі “самоусунення” США від ролі “світового поліцейського” та занепаду через це безпекової архітектури планети, яка діяла після розпаду СРСР. Всі озброюються. Так, відповідно дослідження УРЗ та УІМ, на 155% зріс попит на озброєння у ЄС та на 22% – у США. Але й пропозиція збільшується – найбільше зростають продажі з боку Китаю, Туреччини, Південної Кореї та сусідньої Польщі (у поляків, значною мірою, за рахунок закупівель з України).
Свої стратегії та доктрини змінили вже США, ЄС та Велика Британія. Всі зосереджуються на БПЛА та нових технологіях, а у США прямо кажуть про відмову від “застарілих систем озброєнь”.
Найбільш радикальні зміни представило влітку Міністерство оборони Великої Британії, де не лише розвивають космічне командування, утворюють командування кібер- та електромагнітних операцій – CyberEM Command, але й створюють промислову та інноваційну платформу UK Defence Innovation (UKDI) зі щорічним фінансуванням £400 мільйонів. Плюс ще й Офіс оборонного експорту при Міністерстві оборони. Тобто британці відверто планують конвертувати отриманий в Україні досвід на свою перевагу як експортера озброєнь.
Нова британська концепція ведення сухопутних бойових дій під назвою “20-40-40” сприятиме переозброєнню, але передбачає, що до 80 відсотків бойових спроможностей армії будуть забезпечені безпілотними та автономними системами. У “20-40-40” 20% – це класична важка техніка (танки, інша бронетехніка), 40% – це одноразові баражуючі боєприпаси, а ще 40% – багаторазові повітряні та наземні автономні системи, здатні діяти самостійно або з мінімальним втручанням людини. Примітно те, що зараз британська армія практично нічого з цього немає або має дуже мало – хоч танків, хоч БПЛА. А це означає, що все це вони будуть купувати.
Аналогічно і з ЄС, де цього року прийняли “Білу книгу європейської оборонної готовності до 2030 року”. Вона зазначає пріоритети для переозброєння, на які виділено, серед іншого, й 150 мільярдів євро за програмою SAFE. Втім, серед пріоритетів у “Білій книзі” БПЛА лише на 4-й позиції, а ШІ та софт – на 6-й. Натомість на першому місці ППО та ПРО, потім артилерія, а на третій сходинці – боєприпаси та ракети.
Хоч зміни і позитивні, але європейські генерали, на жаль, все ще готуються до “минулої війни”. Попри значну фрагментацію місцевого ОПК та постійну конкуренцію між різними виробниками, головне, що вони все ж переозброюються.
Втім, ці всі неузгодженості залишають ЄС вкрай залежним від тих же США. Це добре простежується в інвестиціях у нові розробки. Так, у 2023 році США витратили 140 мільярдів доларів на дослідження та розробки (16% від оборонних витрат), у той час як ЄС та його держави-члени у 2022 році разом — лише 10,7 мільярда євро (4,5% від оборонних витрат).
Однак для українського ОПК наявність значних коштів та слабкість внутрішньої пропозиції по окремим нішам – це, скоріше, плюс, ніж мінус, адже дає й нашому ОПК можливість заробити.
Дослідники з Українського інституту майбутнього фіксують, що, на тлі світової “гонки озброєнь” та загальної модернізації армій фокус зміщується з “класичних озброєнь” на “розумну зброю”, високотехнологічні зразки ОВТ, штучний інтелект і космічні системи. Тобто, головне зростання йде по окремих нішах – саме тих, де український ОПК має переваги.
“Глобальний попит на високоточне, автономне, асиметричне озброєння суттєво зріс. Водночас дефіцит виробничих потужностей навіть у провідних країнах (США, Франція, Німеччина) відкриває нові вікна потенційних можливостей для країн, які можуть запропонувати сучасну та ефективну продукцію на основі бойового досвіду”, – вважає Сергій Галушко.
Українські переваги над конкурентами
Директор оборонних програм Українського інституту майбутнього Галушко вказує на цілий перелік переваг українських озброєнь перед західними конкурентами.
По-перше, ми маємо верифіковані на полі бою рішення широкої номенклатури озброєнь, які користуються попитом на зарубіжних ринках. Мова, зокрема, про технології штучного інтелекту військового призначення, високоточної зброї різних діапазонів дальності, протитанкових ракетних комплексів, БпЛА, наземних роботизованих комплексів, РЕБ, засобів управління, артилерійських систем, бронетехніки).
По-друге, вітчизняні підприємства ОПК демонструють гнучкість, швидкість прототипування та адаптації виробництва, що є значною перевагою в умовах “оновлення” ситуації/потреб на полі бою кожні 3-4 місяці, а інколи і частіше.
По-третє, Україна має позитивну репутацію, що обумовлено історією попередніх контрактів, авторитетом держави у світі в контексті російсько-української війни та поширенням інформації про наші сучасні розробки.
Але чи не найбільшою конкурентною перевагою українського ОПК є перевірка нових зразків в реальних бойових умовах та привабливе співвідношення ціни та якості вітчизняних розробок.
“Наприклад, можна витратити мільярд доларів на один єдиний бойовий корабель, який через загрози морських дронів або протикорабельних ракет на зразок нашого “Нептуна” навіть не вийде за межі військово-морської бази. Але як альтернатива — ці самі кошти можна витратити на тисячі відносно дешевих БпЛА та морських дронів, які взагалі унеможливлять досягнення мети противником у визначеній морській оперативній зоні”, – додає дослідник щодо останнього пункту.
Він вважає, що Україна вже довела лідерство у багатьох сегментах ринку озброєнь.
“Наше лідерство в деяких сегментах – наприклад, в БпЛА, НРК, РЕБ, системах розвідки, ситуаційної обізнаності тощо – визнано в провідних країнах світу. Переваги присутні не тільки в бойових характеристиках, але й в простоті конструкцій, можливості враховувати досвід воєнних дій, швидкості оновлення та масштабування, – каже експерт. – Звичайно, є сегменти, які Україна ніколи не виробляла або втратила відповідний потенціал виробництва. Також є зразки озброєння, які мають прямих конкурентів, але є конкурентноздатними. Наприклад, САУ “Богдана”, маючи сучасні характеристики, є більш привабливою в ціні”.
Але фахівець додає “ложку дьогтю” у “діжку очікувань”, вважаючи що, дійсно, експорт зможе дати за перший рік “1-2 мільярди доларів у кращому випадку”, проте без системи державної підтримки, аналогічної до тої, що є у США та інших великих експортерів, значних досягнень в нас не буде.
“Формальне відкриття експорту саме по собі жодним чином не забезпечить 100% успіху для конкретних підприємств ОПК. Вихід на міжнародний ринок потребує значної підготовки власне підприємства-потенційного спецекспортера, а також комплексу заходів держави. Тому очевидно, що і державі, і підприємствам слід виконати потужне “домашнє завдання”. І воно також вимагає часу та зусиль”, – зауважує фахівець.
Цю думку розділяють і українські зброярі. Зокрема, й Максим Клименко, CEO Amazing Drones, який якраз розробляє автономні зенітні дрони для перехоплення російських БПЛА – ті дрони, яких не виявилося у поляків під час російських провокацій. Він вважає, що експорт дозволить привернути більше грошей до українських компаній ОПК, але “нас там ніхто не чекає”.
“Я би питання експорту не переоцінював. Бо іноземці не будуть масово купляти щось недороге, типу FPV-дронів. Вони хочуть купляти щось технологічне та розвинене. Вони, скоріше, в себе відкриють таке ж виробництво, ніж будуть купляти наше. Але їм потрібні наші технології. Тому я був би тут дуже обережним, – застерігає пан Клименко, але додає, що за цей ринок варто поборотися. – Глобальний ринок БПЛА за кілька років налічуватиме сотні мільярдів доларів. Це великі гроші”.
Прагматичний експорт озброєнь навряд чи становитиме загрозу постачанням ЗСУ – бо потужностей в нас вже більше, ніж держава та волонтери здатні оплатити. Натомість є інша проблема – зростання й розвиток на власних ресурсах досягли піку, й далі буде або експансія на зовнішніх ринках, або стагнація. І зараз є ніші ринку, де ми маємо однозначну перевагу. Але чекати довго на нашу зброю ніхто не буде – конкуренти вже адаптують в себе досвід нашої війни. Тому контрольоване та грамотне відкриття експорту є правильним та своєчасним рішенням, яке здатне уберегти український ОПК від другого занепаду.