12:44, 15.08.2025 8 хв. Інтерв'ю
Президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар в інтерв’ю УНІАН розповів про те, яка ціна на нафту може обвалити російську економіку, намагання Путіна на Алясці врятувати поточний стан речей, недоторканість “тіньового флоту” РФ та непрацюючі антиросійські санкції.
Росія робить усе для недопущення “пекельних санкцій”, давно обіцяних американцями. Одне з болючих питань для Кремля – ситуація на нафтогазовому ринку, з якого РФ отримує гроші на війну. Наскільки США мають вплив у цій сфері і чому з обіцяними обмеженнями проти Росії досі не склалося?
Сполучені Штати – найбільший у світі видобувник і нафти, і газу. Це – результат сланцевої революції, яку в Росії проморгали. Там довго говорили, що це все – велика мильна булька і вона ось-ось лусне, але сталося навпаки. Тому, в принципі, Сполучені Штати мають можливості впливати на глобальний нафтовий ринок. Проте, так чи інакше, обіцянки “пекельних санкцій”, які ми чули ще з часів адміністрації попереднього президента США Джозефа Байдена, які ми чули і при Дональді Трампі, так і не реалізувались.
Ймовірність, що вони будуть втілені, можливо, трохи відмінна від нуля, але близька до нього. Адже погрози з Білого дому звучали неодноразово, але, як правило, все закінчувалось черговим відтермінуванням під тим чи іншим приводом. Зараз навіть законопроєкт, який містив ці “пекельні” обмеження і за який було зібрано практично 85 зі 100 голосів сенаторів, практично відкликаний. Сенат пішов на канікули і не розглянув цей документ. Вочевидь, це було зроблено через наполягання президента США Дональда Трампа, адже він, мовляв, буде домовлятися з Путіним. А як же з ним домовлятися, якщо буде прийнятий такий закон?
Таким чином, погрози Росії санкціями, які ми чули і раніше, і напередодні саміту на Алясці на двох, практично обнулені. Ба більше, я не здивуюсь, якщо за результатами цієї зустрічі почнеться риторика про пом’якшення санкцій, тому що Трамп “відчує”, що його друг Владімір “налаштований на співпрацю і мир”.
Вочевидь, Путін також може підіймати питання “перемир’я в повітрі”, аби наші дрони не летіли на російські НПЗ, у нафтоперегонні вузли?
Так, ймовірно, він буде на цьому наполягати. Удари наших дронів (іноді це ракетні удари) дошкуляють росіянам. А будучи зорієнтовані саме на об’єкти нафтопереробної і нафтотранспортної структури, вони викликають серйозний ефект.
Але мусимо говорити, що при цьому часто уражений об’єкт зупиняється не повністю. Так, виводяться з ладу певні потужності, зменшується ефективність роботи, ремонт потребує часу…
Так само продовжує працювати російський танкерний флот, який в медіа часто називають “тіньовий флот”? Санкції не допомагають його зупинити?
По факту, все працює. Так, воно працює таким чином, що Росія змушена за це платити більше, це зрозуміло. Але санкції тут гарно виглядають хіба на папері. Річ у тім, що наші європейські партнери, коли вони пишуть ці обмеження, то вважають, що мають справу з суб’єктами, які є законослухняними. Які будуть виконувати ці правила. А їх… не виконують. Тому що за невиконання нічого не буде.
Мали місце окремі випадки, наприклад, із затриманням танкерів, які не відповідали технічним вимогам. Але таких лише три. Це зробили по одному разу німецька, фінська та естонська сторони. А список танкерів так званого тіньового флоту зараз нараховує 400 одиниць. Тож вони спокійно продовжують курсувати.
Хоча, звісно, Росії навіть ці санкції трохи дошкуляють. Адже одна справа – продати нафту по найкоротшому і найдешевшому шляху, приміром, по трубопроводу “Дружба” – через Білорусь, Польщу на німецькі нафтопереробні заводи. А інша справа, коли німецький ринок недоступний, і треба тягнути морем до Індії… Тобто, це не 2 тис кілометрів по трубі до німецького кордону, а 16 тис кілометрів до індійських портів. Це збільшує для Росії витрати, тому вона отримує менше, ніж отримувала раніше. Та, на жаль, досвід трьох санкційних років свідчить, що цього їй все одно вистачає на бюджет війни.
Але поступово російський бюджет “худне”?
Путінський режим його оптимізує заради головного пріоритету – війни. Грошей не вистачає на різні соціальні програми, економічні проєкти. Дефіцит російського держбюджету за півроку перевищив те, що планували на рік.
Але, перш за все, це результат зниження цін на нафту, а не дії санкційних режимів. А найбільш активні “санкції” – ті, які завдають РФ Сили оборони України – тобто, удари по російській нафтовій інфраструктурі.
Ми дочекаємося, що російська економіка полетить шкереберть? Що для цього має статись, щоб Росія була змушена рятувати себе, а не займатись війною?
Тут є два важливих компоненти. Перший – це можна було б зробити через зниження нафтових цін. В принципі, якщо подивитись на лінію поведінки і Саудівської Аравії, і Сполучених Штатів, то протягом цього року можна побачити тенденцію до зниження середньозваженої ціни на нафту. Це відзначають і в Міністерстві економіки країни-агресора. Спочатку року вони планували (і зверстали під це бюджет) середньозважену ціну на нафту по року – 69,7 доларів за барель, а після відповідної корекції, яка зараз відбулась, буде тільки 55. Якщо ця тенденція збережеться і продовжиться, це означатиме додаткове скорочення доходів росіян – вони недоотримають експертної виручки і, відповідно, бюджетних коштів.
А якою має бути ціна нафти, щоб було вже дуже відчутно для РФ? І що може спонукати таке зниження ціни?
Ну, умовно, може щось трапитись, якийсь “чорний лебідь” прилетить на нафтовому ринку, саудити з іншими виробниками з країн поза межами ОПЕК+ заллють ринок, і ціна, наприклад, впаде до 30 доларів за барель. Така ціна, приблизно, відповідає верхній планці собівартості видобутку нафти в Росії. Але навіть така ціна не означатиме, що наступного дня настане колапс російського бюджету.
Згадаймо 2020 рік, коли ціна на нафту, місцями, деякий час сягала 9 з гаком доларів за барель, а в Техасі взагалі продавали з від’ємною ціною (тобто, доплачували, щоб хтось купив). Водночас в окремі періоди того ж 2020 року ціна була і 70 доларів за барель. В середньому по року – майже 42 долари за барель… Тому, якщо зараз ми побачимо навіть 30 доларів за барель, мусимо згадати, що на початку 2025-го було і під 80 доларів за барель. Тобто, середньозважена ціна буде десь під 60 доларів за барель…
…Не смертельно?
Це начебто критично, але не фатально. Інша справа, якщо на показниках 30-40 доларів за барель ціна би трималась довгий час (не один-два місяці, а значно більше). Власне, це трапилось в середині 80-х: Саудівська Аравія під тиском Сполучених Штатів пішла на зниження ціни, ціна впала, і через майже шість років Радянського союзу не стало… Ось цей період необхідний для того, щоб знищити економіку агресора.
Зараз складається враження, що у американців немає такого бажання і такої цілі, тому навряд чи ми можемо на це розраховувати.
Все вірно. Свідомої лінії ні від нинішньої адміністрації Трампа, ні від адміністрації Байдена в цьому напрямку не було. Але нафтовий ринок іноді непередбачуваний. Ціна може покотитися вниз внаслідок неузгоджених дій. І “штопор” може бути, хоча ймовірність цього невисока. Плюс, американський сланцевий нафтовидобуток має високу собівартість. Тобто, для Сполучених Штатів перспектива надмірного зниження цін на нафту не виглядає привабливою.
Трамп, в принципі, міг би сказати своїм виборцям, що, мовляв, дивіться, низька ціна на нафту означає низьку ціну на стелах паливних заправок. Але питання в тім, що американський нафтовидобуток зараз найбільший у цій трійці лідерів – РФ, Саудівська Аравія, США. І нафтові компанії намагатимуться не допустити того, щоб він стрімко пішов униз.
І все ж дуже хочеться, щоб російська економіка, яка залежить не тільки від нафти, зазнала таких втрат, аби РФ зосередилась на цій проблемі, а не на нас.
Так, над цим треба працювати. І тут найкраще справляються Сили оборони України.
Тетяна Урбанська
