Надія Бурбела Заступник шеф-редактора УНІАН
Сьогодні Верховна Рада більшістю голосів відправила у відставку прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля разом із його урядом. Обіймав він цю посаду з 2020 року і пережив разом з Україною непрості часи: спершу ковід, який згодом змінився повномасштабною війною.
Чутки про можливу відставку прем’єра ходили не раз – кожна така “хвиля” накочувалася на будівлю уряду в літній сезон і стала майже щорічною традицією. Влітку 2024 року розмови про можливу зміну глави Кабміну були особливо наполегливими, проте того разу політичний шторм швидко вщух. Тепер же, влітку 2025 року, знайома напруга знову повисла в повітрі – і цього разу відставка відбулася.
Повідомляють, що Шмигаль не покине будівлю уряду, однак піде на пониження – до посади міністра оборони. Його ж посаду обійме нинішня віцепрем’єрка, міністерка економіки Юлія Свириденко, яка, як повідомляють інсайдери, заслужила повагу в Офісі президента після укладення угоди щодо надр зі Штатами.
Чим запам’ятався цей Кабінет? Насамперед антикризовим реагуванням, яке, треба визнати, виявилося досить ефективним.
Хай там як, держава зберегла макроекономічну стабільність (насамперед, завдяки безпрецедентній підтримці наших західних партнерів). Нам вдалося зберегти нашу транспортну та енергетичну інфраструктуру навіть в умовах руйнівних російських обстрілів. За роки повномасштабної війни галопуючими темпами розвивався ВПК, і тепер близько 40% озброєнь на фронті – вітчизняного виробництва. Якщо 2022 року потенціал української оборонної галузі оцінювали в 1 мільярд доларів, то вже 2025 року – у $35 мільярдів! Незважаючи на руйнування логістичних ланцюжків, виробничих потужностей, українці не відчували жодного дефіциту – не тільки базових товарів, – а бізнес навіть у таких умовах продовжував масштабуватися.
За час роботи Шмигаля (багато в чому завдяки війні, яка суттєво прискорила євроінтеграційні процеси) Україна значно просунулася на своєму шляху до європейської сім’ї. Ми отримали статус кандидата, почали переговори про членство, активізували законодавче зближення та інтеграцію до єдиного ринку ЄС. Після повномасштабного нападу Росії Україна отримала цілу низку секторальних “безвізів” з ЄС: торговельний (безмитна і безквотна торгівля), транспортний (скасування квотних дозволів для вантажоперевезень), енергетичний (підключення до європейської енергосистеми), роумінговий (можливість спілкуватися в ЄС за “домашніми” тарифами операторів)… Щоправда, торговельний “безвіз” добіг кінця, що вже позначилося на обсягах українського експорту до Європи, однак замість нього мають виробитися нові правила торгівлі на рівних між європейськими країнами та Україною, як майбутнім членом блоку.
Це позитивні аспекти роботи уряду. Але негативних – на жаль, не менше.
Уряду під керівництвом Шмигаля, навіть в умовах боротьби на виживання, коли на рахунку кожна копійка, так і не вдалося перемогти корупцію (навпаки, корупційні викриття раз у раз виникали в інформпросторі). Суспільство неодноразово стрясали скандали на закупівлях для армії. Найяскравішим прикладом стали контракти на придбання яєць для ЗСУ по 17 гривень за штуку за часів міністра оборони Резнікова, однак це лише верхівка айсберга. Гроші в особливо великих масштабах “танули” і на закупівлях амуніції, танків та інших озброєнь, осідаючи в кишенях недобросовісних чиновників. Чого вартий також окремо взятий приклад із тисячами дронів, які лежали на складах, але не використовувалися на фронті… І гучні звільнення “заступників”, які відбувалися потім, нічого не вирішували, та й не могли вирішити, адже були лише “показовою прочуханкою”. При цьому за ґрати жоден із фігурантів так і не сів.
Кабміну так і не вдалося побороти відверто безглузді і, ба більше, в умовах війни злочинні розтрати місцевих бюджетів на ремонти одних і тих самих ділянок доріг, реконструкцію стадіонів та облагороджування територій біля лінії фронту.
Одним з останніх яскравих відверто корупційних проєктів, який, до речі, підтримали і прем’єр Шмигаль, і президент Зеленський, було “Велике енергетичне будівництво” – добудова 3 і 4 енергоблоків Хмельницької АЕС, для якої планувалося купити старі реактори у Болгарії. Для реалізації цього проєкту уряд планував придбати радянські ядерні реактори, спочатку вироблені в Росії. Незважаючи на активну інформаційну кампанію, мільйони, витрачені на піар, емоційні заяви і різкі випади проти незалежних експертів, які критикували технічну і юридичну абсурдність ідеї, угода так і не відбулася.
Питання викликала і тарифна політика.
Протягом двох останніх років Кабінет Міністрів послідовно підвищував вартість електроенергії для населення – незважаючи на чинний з початку війни мораторій на перегляд комунальних тарифів. Такі кроки сприймалися як поступка інтересам олігархів. Водночас тарифи залишалися “замороженими” для водоканалів, у структурі витрат яких електроенергія займає ключову частку. Показово, що парламент згодом визнав останнє підвищення тарифів на електроенергію незаконним та економічно необґрунтованим.
Інший негативний прояв Кабміну Шмигаля – постійні ігри в популізм, які є неприпустимими за хронічно дефіцитного бюджету. Уряд раз у раз запускав сумнівні й економічно неефективні програми: як, наприклад, роздача по тисячі всім громадянам, незалежно від їхнього матеріального добробуту, “для проходження зими”, а також проєкт “Національний кешбек”, що викликав бурхливу критику. Під кінець свого терміну прем’єр також оголосив про нову програму підтримки сімей – “Пакунок школяра”, що передбачає безрозбірну роздачу по 5000 гривень сім’ям першокласників на купівлю необхідного шкільного приладдя. Замість точкової підтримки малозабезпечених і переселенців, держава смітила грошима направо і наліво, тим самим набираючи політичні бали. Та й пільгове кредитування населення для купівлі нерухомості фактично було спрямоване на підтримання великих корпорацій забудовників – адже дешеві позики для купівлі житла майже обійшли стороною вторинний ринок. Очікувано, стійкого соціального ефекту це не приносило, а бюджет “підточувало”.
На початку повномасштабної війни в Україні було запроваджено низку податкових змін, щоб полегшити долю бізнесу: підприємців звільнили від низки податкових зобов’язань, призупинили податкові перевірки, заморозили вимоги щодо подання декларацій. Поступово бізнес звикав до умов війни, але податкові інспектори адаптувалися ще швидше: звітні зобов’язання відновлювалися з довоєнною швидкістю і досить швидко повернулися до “мирного” рівня. А 2024 року, одночасно із запровадженням одіозного Нацкешбеку та низки інших сумнівних програм, в Україні підвищили військовий збір, що пояснювалося необхідністю залучення додаткових коштів на забезпечення армії. У 2025 році мова і зовсім зайшла про нові податки: на онлайн-платформи, на кшталт OLX, Prom, Kabanchik та інших. Пояснювалося це необхідністю виведення економіки з тіні.
При цьому уряд провалив митну реформу.
Кабміну так і не вдалося відійти від ручного управління на митниці, через корупцію на якій держава втрачає понад 4 мільярди євро щороку.
Провалив Кабмін і призначення голови Бюро економічної безпеки (БЕБ) – ключового органу з боротьби з економічними злочинами. Конкурс, за словами спостерігачів, був непрозорим, політично заангажованим, з порушенням процедур. І реформа митниці, і незалежність БЕБ є вимогами українських західних партнерів.
“Післясмак” після цих п’яти років – неоднозначний. Однак, незважаючи на низку відвертих провалів, він, скоріше, позитивний – за рахунок того, що уряду Шмигаля справді вдалося зберегти українську економіку в небувалих до того обставинах.
Але тепер постає головне питання – що ж далі?
Юлія Свириденко, якій президент запропонував наступною обійняти цю посаду, не є новим обличчям у Кабміні, адже очолює економічне відомство з 2021 року.
Відповідно, незважаючи на амбітні заяви Зеленського про намір “вивільнити внутрішній економічний потенціал”, очікувати різкої зміни економічного курсу уряду навряд чи доводиться.
Цікаво, що, за інсайдерською інформацією, у новому складі Кабінету міністрів хочуть об’єднати Міністерство аграрної політики, Міністерство економіки та Міністерство екології. “Та це ж уже було!”, – скаже уважний спостерігач, і виявиться абсолютно правий. Схожу реформу вже проводили 2019 року, але вона виявилася неефективною: різні за своєю природою відомства зіткнулися з управлінським хаосом, і внаслідок цього їх незабаром знову розділили за функціональним принципом. Якщо ж країна знову піде шляхом “Великого укрупнення”, це стане важливим сигналом про вектор майбутньої економічної політики.
Зовсім скоро ми почуємо, які цілі та завдання ставить перед собою Свириденко. Можемо тільки побажати їй удачі в боротьбі з корупцією, тіньовим сектором і відродженням української економіки та промисловості, боязке відновлення яких в останній рік забуксувало. Однак, мабуть, ключовою проблемою уряду її попередника була відсутність суб’єктності. Кабмін ішов у фарватері президентських рішень, навіть якщо вони не були економічно доцільними, і не вмів говорити “ні”. Чи вдасться зіграти в прагматизм новому Кабінету, і чи зуміє “нове” обличчя реанімувати ниткоподібний пульс національної економіки, побачимо вже незабаром.
Щиро: удачі!
Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням
