08:49, 18.06.2025 13 хв.
Житня криза набирає обертів – ціни на житній хліб подвоїлися за рік. Борошномели, аграрні експерти та торгові мережі пояснили УНІАН, як так склалося, що буде з цінами та чи зникне житній хліб з полиць взагалі.
Український борщ було занесено до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони. Але що то за борщ без краюхи справжнього чорного хліба? Тому в ЮНЕСКО згадали, що житній український хліб є “важливим елементом” вітчизняної кухні, але “охороняти” його не захотіли. А дарма… Адже може так статися, що з економічних та інших причин справжній український житній хліб може зовсім зникнути з продажу, а той, що залишиться, буде вже з імпортного жита.
І це при тому, що у світі відбувається певний “житній ренесанс” – як за рахунок відродження традиційної культури споживання у Північній Європі, так і за рахунок моди на житнє віскі у Америці. Але Україна, як завжди, втрачає позиції там, де раніше вони в нас були найсильніші.
Які зараз ціни на жито та на житнє борошно, чому вони так різко зросли, та як збільшиться вартість хліба вже незабаром – про все це УНІАН розпитав фахівців.
Чи буде дефіцит
Житні продукти покращують лімфообмін, знижують цукор, прибирають зайвий холестерин та загалом мають багато переваг порівняно з іншими злаками, які більш поживні, але менш корисні. Проте в українців цього сезону, схоже, справи з лімфообміном та цукром погіршаться, адже хитній хліб в нас, якщо й не зникне зовсім, то точно зросте у ціні.
Власне, у ринковій економіці, як кажуть фахівці, справжній дефіцит з пустими полицями майже неможливий – на крайній випадок завезуть імпорт. Проте нестача завжди позначається на вартості. Це вже фіксують як торговельні мережі, так і профільні оглядачі. Зокрема, на запит УНІАН у мережі АТБ повідомили, що головне здорожчання очікується у другому півріччі, коли вже буде зібрано новий врожай (який очікується меншим, ніж минулорічний).
“Виробники прогнозують здорожчання хліба на 20% за друге півріччя. За інформацією постачальників, через дефіцит жита можливе підвищення ціни на житні хліба на 15%. Аби уникнути різкого подорожчання певних сортів, постачальники розраховують середнє здорожчання на всі види хліба. На сьогодні це орієнтовно 5%”, – кажуть нам у мережі “АТБ”.
У інших мережах ситуація схожа. Втім, відповідно до даних моніторингу “Українського клубу аграрного бізнесу” (УКАБ), ціни на хліб, навпаки, трохи впали порівняно з минулорічними піками, але зараз, схоже, досягли “дна”, відштовхнулися від нього, та знов пішли вгору.
Те, що у “житниці Європи” закінчується жито – вже давно не є секретом. УНІАН писав про це ще минулого року. Але з того часу ціни на жито виросли вдвічі, що свідчить про “пробиття” нових горизонтів житньої “зради”… тобто кризи. В УКАБ на запит УНІАН повідомляють, шо на українському ринку наразі ціна на жито становить близько 215-225 євро (за поточним курсом, близько 10 500 гривень) за тонну. Середня ціна в ЄС знаходиться на рівні 195-200 євро (близько 9 500 гривень). Тобто – в нас вже дорожче, що й є проявом “дефіциту” у ринковій економіці.
“Українське жито фактично закінчилося. Кілька хлібозаводів ще працюють на імпортному житньому борошні і все. Ціна на жито виросла у 2,5 рази за рік. І, відповідно, виросла ціна на житнє борошно. Рік тому жито у цей час коштувало 6,5 тис. гривень за тонну, а зараз – вже 14 тисяч гривень. Є й дорожчі пропозиції – по 16 тисяч. Борошно коштує зараз 17-20 тисяч гривень. А було 9-10 тисяч. Ось така різниця”, – пояснює динаміку Родіон Рибчинський, директор спілки “Борошномели України”.
Експерт наполягає, що ціни на житній та житньо-пшеничний хліб будуть рости і надалі.
“Якщо борошно є основним видом сировини, то це тягне за собою всю собівартість. Зростання буде ще мінімум рік. Є сподівання, що сільгоспвиробники посіють у цьому році озиме жито. Це враховуючи нинішню підвищену ціну, яка є для них гарною. Проте врожай наступний – з поточного маркетингового року, який почне надходити вже з наступного місяця – він знов буде дефіцитний”, – вважає пан Рибчинський.
Дорожчає хліб зараз й через те, що ми вимушені завозити імпортне жито. При цьому директор спілки “Борошномели України” надає дещо інші дані, порівняно з аналітикою УКАБ – на його думку, закордонне жито та борошно якраз дорожче за українське. Хоча для кінцевого споживача це навряд чи багато що змінює.
“Завозимо передусім з Польщі. Десь по 16 тисяч гривень за тонну. А українське жито, нагадаю, десь по 14 тисяч гривень”, – додає експерт.
Тобто, якщо не вирощуємо самі, то “годуємо” польських фермерів, які продають ще дорожче?
“Саме так”, – розводить руками директор спілки “Борошномели України”.
У чому причина такого стану справ? Як взагалі у “житниці Європи” може зникнути жито? Експерти кивають головою на ринкову кон’юнктуру – себто, жито сіяти не є економічно доцільним для українських фермерів.
Економіка проти національної гордості
Жито є традиційною культурою, передусім, для Полісся та суміжних регіонів Півночі України від Житомирщини до Сумщини, які мають подібний клімат та ґрунти. Але через економічні та безпекові фактори зараз найбільші посіви фіксують на Рівненщині.
За даними ННЦ “Інститут аграрної економіки”, які цитує AgroPortal, у 2021 році найбільшими виробниками жита були Чернігівщина, Житомирщина та Київщина – на них припало 28,5%, 12,2% та 12% відповідно від загального врожаю цієї культури. Але вже за підсумками 2024 року лідерами стали Рівненська та Волинська області з відповідними частками у 17,2% та 15,9%. Частка ж Чернігівщини обвалилася до 13,9%. За підрахунками “Інституту аграрної економіки”, Україні у 2024 році не вистачало приблизно 50 тисяч тонн жита, щоб задовольнити внутрішні потреби.
Відсотки – це добре. Проте як це все виглядає у абсолютних цифрах та динаміці? В УКАБ для УНІАН пояснюють, що динаміка виробництва жита досить негативна. Ми втратили більше половини того, що мали до “повномашстабки”.
“За попередніми оцінками Мінагрополітики, восени під врожай 2025 року засіяно 68,1 тисяч гектарів, що лише на 3% менше посівних площ попереднього періоду. Якщо порівнювати цей показник з довоєнним показником, то він на 60% менше, – розповідає керівниця аналітичного відділу УКАБ Світлана Литвин. – У 2021 році було вирощено 593 тисяч тонн жита, з яких 344 тисяч тонн було використано на споживання, а 137 тисяч тонн – експортовано. В 2024 році виробництво становило 218 тисяч тонн, але одночасно в нас скоротився фонд споживання жита, та й експорт практично відсутній”.
Однак, у цю “діжку дьогтю”, пані експертка додає й ложку “меду” – з її слів, стан посівів жита наразі задовільний, без особливих ускладнень. Тобто, обвал виробництва жита стабілізується.
“В порівнянні з попереднім роком, посівні площі під житом скоротилися не суттєво. Тому потенційно говорити про повну відсутність українського жита в хлібопекарській галузі підстав немає. Однак, якщо галузь поточного сезону відчувала дефіцит жита та житнього борошна, то, на жаль, є всі підстави, що тенденція збережеться і наступного маркетингового року”, – все ж констатує вона.
Попри задовільний стан посівів, що надає певний оптимізм, загальна картина не дуже радісна. З цим згодні й представники влади у регіонах, для яких ця культура була традиційною. Втім, поки що кажуть лише про підтримку “інформаційною кампанією”, а не якимись більш дієвими інструментами.
“На жаль, навіть ще до війни наші хлібозаводи купували житнє борошно в Білорусі. Зараз ми постійно моніторимо, де вони його беруть, і часто саме цього борошна не вистачає. Наразі ми розгортаємо інформаційну кампанію, яка має на меті мотивувати фермерські господарства області знову сіяти жито, адже воно потрібне як для продовольчої безпеки, так і для збереження національних традицій”, – заявляла у травні Ніна Добринська, заступниця директора департаменту агропромислового розвитку та економічної політики Житомирської ОВА.
Очільник спілки “Борошномели України” Родіон Рибчинський пояснює причини занепаду галузі.
“Державна підтримка відсутня. Це само собою. І найближчим часом вона навряд буде. Зменшився обсяг використання жита на кормові цілі. Загалом, жито не цікавить виробників, бо ринок збуту це лише переробні підприємства. 90% – це переробка на борошно, а 10% ділять між собою виробники кормів та спиртозаводи. Раніше було десь 50/50 – це кормовиробники та борошномели. Брали на корми для свиней переважно, – пояснює експерт, й додає, що головна вада жита у низькій врожайності. – Максимальна врожайність жита у 1,5 рази менша, ніж середня врожайність пшениці і ячменю. Крім того, жито не є експортною культурою. В свій час жито експортувалося, але зараз немає такого. Все досить прозаїчно”.
За його оцінками, жито дає у кращому випадку 40 центнерів на 1 гектар площі, а ось пшениця – 60 ц/га. Причому, якщо раніше жито масово йшло з Білорусі, то тепер – з Польщі. А там зерно дорожче.
Тобто, інші країни цілком успішно експортують жито, а українці не хочуть. Більше того, у світі спостерігається певний “житній ренесанс” – хай і без “різких рухів”, але все ж попит на жито зростає і у Європі, і у Америці. Хоча й з різних причин.
Закордон нас врятує
Так вже сталося, що для українських аграріїв головний аргумент щось сіяти – це не апетити українців, а попит на світових ринках, де й обсяги більші, й ціни цікавіші (принаймні, були – зараз ціни в Україні на жито вже на рівні або навіть вищі за середні європейські). То який експортний потенціал жита у цьому маркетинговому році?
У “АПК-інформ” на початку року потенціал для експорту даної культури оцінювали у 20 тисяч тонн, що у 10 разів перевищує показник попереднього маркетингового року (з 1 липня 2023-го по 30 червня 2024 року). Порівняно з експортом пшениці чи кукурудзи, який вимірюється мільйонами тонн, це дуже мало. Тобто, жито зараз – це нішева культура, попит на яку, втім, все одно є – але пропозиції немає.
Втім, попри всі складнощі сегменту й чергове зменшення виробництва жита, Світлана Литвин з УКАБ наполягає, що Україна досі є “більше експортером, ніж імпортером”.
“В поточному сезоні Україна залишається все ж таки більше експортером, ніж імпортером жита. За результатами 11 місяців 2024-2025 маркетингового року Україна експортувала 10,7 тисяч тонн жита, а імпортувала – 0,6 тисяч тонн. Варто зазначити, що основні обсяги жита були експортовані одразу після збору врожаю, а от імпорт був в основному в травні 2025 року, вже під кінець сезону”, – каже вона.
Тобто, імпорт пішов саме тоді, коли власні запаси були на межі вичерпання, а внутрішні ціни, на тлі стабільного попиту, навпаки, досягли піку. А власні запаси встигли розпродати одразу на початку сезону. І самі фермери заробили, і сусідам дали… Лише споживач проти – бо хліб дорожчає.
Родіон Рибчинський, однак, каже, що світові тренди майже протилежні до українського внутрішнього ринку жита.
“У світі все не зовсім так. Споживання зростає у кількох країнах. Якщо брати те, що біля нас, то це Скандинавія. Швеція, Фінляндія – там споживання тільки зростає, бо є власна значно ширша культура споживання житніх хлібів, ніж у нас. Споживання у Польщі й Німеччині теж плюс-мінус стабільне, – розповідає експерт-борошномел. – На інших ринках споживання зростає – у першу чергу, у Канаді та США. Там – через зростання виробництва житнього віскі. Найбільше кормове споживання жита у Великій Британії, де вирощують особливі м’ясні англійські породи свиней. Загалом, це у світі стабільний ринок, який росте. А ось Україна – ринок, що падає”.
Серед причин “шоку” на житньому ринку минулих років фахівець називає різке зниження внутрішнього попиту через війну та “суттєве скорочення населення”. Відповідно до зменшення кількості покупців в Україні, зменшилося споживання хліба загалом – й житнього у тому числі.
Таким чином, ситуація з житом цього сезону, як з точки зору пропозиції, так і з точки попиту, не дуже “райдужна”. Проте причина “житньої кризи” у тому, що фермери скоротили пропозицію значно більше, ніж впав попит. Плюс зберігається експорт восени, через що навесні борошномели вимушені й самі завозити імпорт.
Все це впливає на ціни на хліб, який, традиційно, вважався “соціальним” – тобто дешевим. Певно, ті часи вже давно минули, і ми підходимо до скандинавської моделі, коли попит підтримується культурою харчування та національними традиціями, а не ціною. Плюс, хай і не дуже заповзята, але йде інформаційна кампанія (як від чиновників, так і у ЗМІ) щодо втрати національної гордості: “житниця” без жита – це звучить не дуже патріотично.
У той же час, принаймні поки що, ціни не дуже різко зростають. Схоже, що найбільші “шоки” пройдено минулого року, коли “житня криза” вдарила найбільше. Подальше зростання буде, але, як очікують у торгових мережах, до 15% до кінця року.
Звісно, з урахуванням вже вищих цін це теж досить неприємно, але, все ж, це не подвоєння цін (і на тому дякуємо). Проте дуже ймовірно, що це призведе до зміни асортименту, якості та смаку “українського” хліба, адже відтепер в ньому значну частку займатиме імпортне жито.
Всі надії на те, що через рік такі високі ціни та значний попит сприятимуть відновлення житньої індустрії в Україні. Але поки що багато хто з українців буде вимушений їсти український борщ без “фірмової” й делікатесної з недавніх пір скибочки чорного українського хліба.
Андрій Попов
