10:51, 09.05.2025 24 хв.
Український спротив окупантам змінив “правила гри” на глобальному ринку озброєнь та створив попит на українські розробки, але Україна лише зараз почала задумуватися про те, щоб цей попит задовольнити.
Світ у хаосі. Хтось вже воює, як і ми, а хтось ще тільки готується та випробовує свої розробки на чужих війнах. На жаль, Україна теж стала таким полігоном через російську навалу. Але у довготривалій перспективі те, що ми не здалися й чинимо опір донині, стримуючи “другу армію світу” та розвиваючи власний ВПК, дає нашій державі значні переваги.
Україна здатна поєднати західні технології з радянською школою ВПК, орієнтованою на масовість та дешевизну. Такий синтез є просто вражаючою перевагою над конкурентами. Однак експорт українських озброєнь заборонено. Звісно, у обмеженнях на час війни є логіка – бо нам самим потрібна зброя. Але й так просто “дарувати” “наші” ніші ринку виглядає контрпродуктивним. Схоже, офіційний Київ почав це усвідомлювати, бо з’являється все більше “інсайдів” про намір відкрити експорт українських озброєнь, зберігаючи лише деякі обмеження. Тим паче, що вже діючі логістичні ланцюжки у ВПК утворюють довкола нас “оборонно-промисловий альянс”.
Фіксує ці зміни ринку озброєнь останній звіт Стокгольмського інституту досліджень проблем миру (SIPRI). УНІАН розібрав це дослідження та спитав експертів про трансформації ринку, переваги української зброї над конкурентами та перспективи України як експортера в разі зняття існуючих обмежень.
Глобальні тренди по SIPRI
Хоча відчувається також вплив війн на Близькому Сході та “холодна війна” між КНР та сусідами на Далекому Сході, але за впливом на військово-промислову галузь планети їм поки що з нами конкурувати важко. Навпаки – вони намагаються адаптувати наш досвід війни.
Головні тенденції, які фіксує дослідження SIPRI:
– рекордне за 30 років зростання витрат на озброєння (як за обсягами, так і за динамікою – найбільше з 1988 року);
– п’ять найбільших країн забезпечують 60% всіх світових витрат на зброю, а лідер рейтингу – США – забезпечує більше третини цих витрат на планеті (щоправда американський бюджет включає $48 сільярдів для України, допомогу Ізраїлю, Тайваню та іншим);
– витрати збільшували сто країн з усіх континентів, навіть там, де війн немає (+111% – країни Центральної Америки, наприклад);
– Україна витрачає на оборону найбільше у світі (відносно свого ВВП);
– Відбувається регіоналізація військової промисловості (зокрема, у Європі створено фонд на переозброєння, у Азії розвивається блок AUKUS);
– Більшість країн НАТО виконали вимогу по витратах на оборону у 2% ВВП;
– Найбільша динаміка витрат на дрони всіх типів, є зростання по артилерії, снарядах та ППО. Але загалом у топі витрат за типами озброєнь лідери – авіація та високоточні ракети.
Дослідження фіксує витрати країн, але не показує, в кого вони “затарюються”. При цьому найбільше армії витрачають на своє забезпечення, а не на закупівлю нових озброєнь. Наприклад, щодо України вказано, що 2024 року наша країна витратила $64,7 мільярда доларів, з яких лише 23% пішли на “закупівлю та обслуговування обладнання”, а 74% – це витрати “на особовий склад”.
Як вже зазначалось, Україна витрачає на військові потреби найбільшу частку від ВВП у світі – 34 відсотки. Для порівняння, РФ витрачає 7% від свого ВВП, що, однак, теж є рекордом адже у абсолютних цифрах це складає близько $149 мільярдів.
Втім, автори звіту додають, що це не є точною цифрою російських витрат, адже 30% “болотного” бюджету засекречено. Тобто, Україна стримує ЗС РФ, витрачаючи вдвічі менше коштів (а може й втричі – з урахуванням “секретних” та регіональних видатків РФ). Сама РФ за витратами 2024 року посіла “почесне” третє місце на планеті, після США та Китаю, які витратили, відповідно, $997 та $314 мільярдів (але у КНР теж є ще купа “секретних” статей бюджету, і реальний бюджет більший).
Також до п’ятірки лідерів з витрачання коштів на військові потреби входять Німеччина та Індія, які витратили 88 та 86 мільярдів доларів відповідно. І якщо Індія традиційно була у топі за витратами, то Німеччина вперше зайняла цю нішу. Зокрема завдяки допомозі Україні.
Варто додати по Індії, що саме їхня перевага у військовому бюджеті над Пакистаном надала рішучості у ескалації чергового конфлікту у Кашмірі. Пакистан витрачає на військові потреби лише $10 мільярдів, що у 8,5 разів менше, ніж у Індії. Причому, на тлі кризи, оборонні витрати пакистанців у 2023-2024 роках зменшувалися.
Тому “на папері” індійська армія мала шалену перевагу над пакистанською. Але на практиці все вийшло не так однозначно, бо індійці робили ставку на російські озброєння, маючи відносно незначну частку західних зразків (бо вони дорогі, і їх повільно виробляють). Російські озброєння не лише часто застарілі, бо є лише модернізацією радянської зброї, але й мають “намальовані” технічні характеристики, що не відповідають реальним показникам.
Саме тому зараз, у моменті, Пакистан має перевагу у повітрі над Індією, маючи менше літаків. Важливо також, що Пакистан робить ставку не лише на F-16, але й на китайські J-10C та спільні китайсько-пакистанські JF-17, які мають на озброєнні ракети великої дальності PL-15E. Сам китайський літак дешевий (порівняно з російськими та західними), але завдяки озброєнню отримує перевагу над конкурентами.
Це важливо і для нас, адже якщо Україна показала сучасну “асиметричну” війну на землі та на морі проти переважаючого суперника, то Пакистан – показав її у повітрі. Це, безсумнівно, вплине на ринки озброєнь у 2025 році. Причому це буде на користь Китаю, який продемонстрував, що висока вартість зброї не завжди дорівнює ефективності. Котирування акцій Chengdu Aircraft Corporation – виробника ракет PL-15E, які стали “геймченджером” – вже активно зростають.
Але це все загальні цифри звіту. Як їх трактувати з точки зору експорту та імпорту озброєнь? І не абстрактно, а саме з точки зору вже існуючих закупівель та ймовірних поставок зброї Україною. УНІАН розпитав про це експертів та представників галузі.
Україна як трендсеттер
Те, що українські зразки зброї перевірені у бойових умовах та відносно дешеві, вже ні для кого не секрет. УНІАН про це вже розповідали як виробники зброї, так і військові, які нею користуються. Зокрема, Олексій Бабенко, CEO Vyriy Drone, що виробляє дрони, стверджує, що собівартість українських виробів вже нижча за китайські при кращій якості, але на вітчизняну оборонну продукцію накладається ПДВ (на сам виріб та на комплектуючі на кожному етапі збірки), що й робить український виріб дорожчим за китайський навіть для закупівель всередині країни.
“Я знайомий з експертизою українських виробників і військових. Начебто компоненти майже ті ж, що й в китайців, але трошки змінені, трошки вже інші. Вони гарно налаштовані й перевірені бойовими умовами. Там, де китайський дрон полетить лише на 5 кілометрів, український полетить на всі 20 кілометрів. І це за ту саму ціну”, – каже він.
Й зазначає, що Україна мала б значні конкурентні переваги, якби експорт озброєнь був дозволений, хай і з обмеженнями. Це важливо ще й тому, що Україна сама собі зробила нішу на світовому ринку озброєнь – дрони. У повітрі, на воді та вже подекуди на землі – саме вони є головним українським “аргументом” проти РФ. Але не лише вони – Україна могла б запропонувати й інші вироби, які показали свою ефективність на полі бою, такі як протикорабельний комплекс “Нептун” або САУ “Богдана”.
Технологічні Сили України, які об’єднують виробників дронів, РЕБу та іншої оборонної продукції, у коментарі УНІАН прямо називають Україну “трендсеттером”. Тобто країною, яка змінює тренди світового ринку озброєнь.
“Україна стала трендсеттером для вільного світу, бо це вперше відбувається настільки технологічна війна. І з того, що я бачу, спілкуючись з міжнародними партнерами, їх цікавить саме асиметрична зброя українського виробництва — засоби РЕБ та РЕР, дрони, роботизовані системи, – пояснює ситуацію Катерина Михалко, виконавча директорка ТСУ. – Це те, що Україна може запропонувати світу: роботизовані системи на морі, в повітрі та на землі, комплексність у взаємодії між роботами, а також всі супутні рішення для дронів — засоби радіоелектронної боротьби та розвідки, софт. А ще — свій досвід в ефективному застосуванні та масштабуванні таких рішень. І я сподіваюсь, це стане можливим після відкриття експорту озброєння та військової техніки”.
Українська зброя на тлі конкурентів
За словами Катерини Михалко, загалом є три категорії озброєння — стратегічне (ракети, установки під HIMARS), конвенційне, зокрема бронетехніка, в якому є потужності як державних, так і приватних українських компаній, та асиметричне (дрони, засоби РЕБ). Остання категорія – асиметричне озброєння – легко масштабується й ефективно застосовується армією на фронті. І саме на неї свою ставку робить Україна.
“Від початку війни, і зокрема після повномасштабного вторгнення, Україна, через нестачу ресурсів, була змушена шукати нестандартні рішення. Наша ціль — зберегти життя людей і воювати технологіями. Тому в нас розвивається асиметрична зброя та роботизовані системи. Це дешевше рішення у порівнянні з іншими категоріями озброєння, яке дає велику перевагу на лінії фронту”, – продовжує пані Михалко.
Військовий експерт Іван Ступак з цією думкою згоден. Україна, як експортер, на його думку, здатна запропонувати синтез – дешеві, проте ефективні озброєння, виготовлені за натівськими стандартами. Плюс системи РЕБ для їх захисту.
“В нас є перевага щодо вартості комплектуючих, вартості робочої сили та інших показників над західними виробниками – над тими ж французами. Нам на початку великої війни казали, що, пробачте, “фіг у вас що працюватиме”. Але зараз в нас працює все. В нас армія як та “бабусина ковдра” – з різних “латок” та з різних озброєнь. Але все “зшито” й працює. Ми ефективно поєднали радянські, європейські та американські зразки. А об’єднує все – наш софт, – вважає фахівець. – Софт працює для керування вогнем, що дуже важливо. Він розроблявся не просто теоретично, як на Заході, а з практичним досвідом і з системою захисту від РЕБу російського та кіберзагроз. В нас є програмні рішення для ППО. Софт – це теж товар. Хоча, звісно, більше як сервісні послуги”.
Щодо сервісу, на якому зможуть заробляти українські фірми, пан Ступак виділяє послуги з ремонту техніки навіть інших виробників та інструкторські послуги.
“Ми можемо за гроші вчити іноземних військових. Ми можемо навчати за натівськими стандартами, але дешевше. І з практичним досвідом. Особливо послуги з підготовки тактичних медиків. Наші дівчата-медики можуть такому навчити… А держава може на цьому заробити, пропонуючи після війни офіційні контракти на підготовку іноземних медиків”, – продовжує він.
Загалом щодо звіту SIPRI експерт виділяє наступне.
“Передусім – цифри вражають. Скільки Україна витрачає грошей на власну оборону. І ми зараз дійсно у топі по споживанню всілякої зброї – на 8-му місці. Це досягнення, хоч і сумнівне. Але статистично воно важливе. Друге – американці збільшують свої інвестиції до 1 трильйона доларів. Трильйон на озброєння! Раніше такого ніколи не було. Але головний тренд – перехід світу на західні технології озброєнь, – перераховує пан Ступак. – Так, радянський тип озброєнь набагато дешевший. Так, це просто и надійно, як кочерга. Але не дуже ефективно за сучасних умов. Натівська зброя – як бензопила: дорого й технологічно, але влучно розриває все на шматки. Бачимо як Індія вже переорієнтовується на західні технології. Це дуже важливо, адже раніше країна споживала близько 70% зброї з РФ. Зараз вже 36%. Йде до 30%. Бо російська зброя себе не показала. Росіяни воюють виключно кількістю. Їх танки це просто “труни””.
Те, що від радянської та російської зброї всі поступово відмовляються на тлі українського та індо-пакистанського досвіду, є, на його думку, головною тенденцією сучасного ринку озброєнь. Навіть попри те, що РФ залишається у топі продавців зброї, її поставки постійно скорочуються, що робить Кремль головним невдахою галузі.
Але це не означає, що західні озброєння ідеальні. Навпаки – вони занадто дорогі та повільні у виробництві.
“Так, радянський й російський калібр снаряду 152 мм, звісно, дешевший – 500 доларів коштує. А “наворочений” снаряд натівського зразку – вже 5000 євро. Є різниця. Але натівський, якщо вже прилітає, то влучно, – наполягає пан Ступак. – Я дивлюся що пропонують Raytheon, Lockheed Martin, Boeing. Воно все супернаворочене, і тому головні вади західного озброєння залишаються – це ціна та кількість. Це класні зразки, щоб купити собі один-два. Але чи буде їх чим замінити, якщо їх “винесе” ворог? Наприклад, Естонія днями отримала шість замовлених ще 2022 року HIMARS`їв. Шість! Вони дуже гарно виглядають. Але для повноцінної війни їх замало. Американці роблять дуже класну техніку, але дуже коштовну, у малих кількостях та вкрай повільно”.
Тобто, головною перевагою на світовому ринку озброєнь буде не російська дешевизна та західна технологічність окремо, а їх поєднання. Яке зараз пропонує лише Китай. Що не дуже зручно для країн, які орієнтуються на Захід геополітично. І саме тут своє слово можуть сказати українські зброярі. Адже у цій ніші “дешевого, але технологічного” наразі поки що нікого, крім КНР, немає. Принаймні, ніхто більше поки не домінує.
Україна ж, на думку пана Ступака, вже може запропонувати далекобійні дрони, які летять до 1600 кілометрів, але на які не розповсюджуються обмеження, як для ракет, які заборонено продавати дальністю польоту понад 300 кілометрів. Також український ВПК може “похизуватися” “Нептунами”, САУ “Богдана” та MRAP`ами.
“Далекобійні БПЛА та FPV-дрони наші поза конкуренцією на світовому ринку, якщо знімуть обмеження. Також ми можемо запропонувати протикорабельні комплекси “Нептун”, але вони потрібні зараз нам. Є в нас “Варти” та інші MRAP`и. Це техніка не для лінії фронту, а більше для тилу. Але у своїй ніші вони будуть конкурентні на світовому ринку. Адже вони побудовані на досвіді. Кожна деталь у останніх моделях вивірена задля ефективності. “Богдана” – так само. Їх роблять швидко, але на досвіді. Заявляли вже, що їх “клепають” вже по 20 штук на місяць. Як “гарячі пиріжки” вже “шльопають”. В нас є багато чого – снаряди для артилерії, мінометні міни, танкові постріли, але все решта – крім безпілотників – нам зараз самим потрібно на фронтах”, – наполягає він.
А ось “Богдана” є кращим прикладом для порівняння з західними зразками. Бо саме тут Україна показує, як здатна поєднувати “радянську” дешевизну та натівські стандарти.
“Якщо порівнювати “Богдану” з САУ Caesar, то остання виглядає як зброя мирного часу. А “Богдана” – це та сама “сокира” – дешева, “сердита” та максимально ефективна за свої гроші. Там немає ніяких зайвих наворотів, ніяких моментів, які спеціально додають для збільшення ціни. “Богдана” орієнтована на швидкість – швидко виробили, швидко відпрацювала, навіть якщо втратили її, то швидко привезли назад й так само швидко відремонтували, після чого знову в бій. Це й буде перевага української зброї на ринку – дешева, але ефективна зброя західного зразка”, – завершує думку експерт.
Шлях до “серця” партнерів йде через експорт
Після 2024 року, як фіксує SIPRI, все більше країн намагаються локалізувати виробництво озброєнь в себе. Проте сучасна зброя дуже складна і вимагає кооперації декількох країн. Що й утворює військово-промислові блоки, “моду” на яких запроваджує Європа та Україна, як важлива складова нової європейської військово-промислової системи.
“Поясню логіку “автономізації” виробництв після 2022 року. Все задля обходу обмежень на постачання товарів військового та подвійного призначення. Наприклад, швейцарці забороняли бельгійцям поставляти до України набої до німецьких Gepard’ів, бо там були швейцарські комплектуючі. Тому, щоб убезпечитися від таких історій, зараз все намагаються максимально локалізувати, – пояснює пан Ступак. – Але якщо ми говоримо про “високоточку” та інші складні засоби враження, такий підхід не спрацює. Ніхто у світі зараз не здатен на 100% забезпечити повністю власне високотехнологічне виробництво. Максимум, це кооперація двох великих економік – німці та французи, наприклад. Тобто, у тренді буде зменшення учасників кооперації. Менше учасників – менше погоджень, але більша ефективність. Це й буде локалізація виробництв. Україні дуже важливо вже зараз об’єднуватися у такі виробничі блоки з тими країнами, які нас найбільше підтримували”.
Експерт називає в якості прикладу таких “виробничих блоків” норвезько-американську систему ППО NASAMS, у виробничому ланцюжку яких залучені 1,5 тисячі компаній з двох континентів.
“Капселі робити можливо у одній країні. 50 мільйонів доларів коштує виробнича лінія з виробництва 700 мільйонів капселів на рік. Були б гроші. Такий завод можна налагодити самотужки. Автомати й кулемети – теж самостійно можна робити. Гармату – теж. Але чи може одна країна випускати сучасні ППО? Це дуже складно”, – стверджує фахівець.
Головним ризиком таких військово-промислових альянсів є вибори. Бо після них у демократичних країнах – “наприклад, у Польщі” – може прийти нова влада і сказати, що, все – “ми тепер вороги”. Але сталі ланцюжки постачання є теж таким собі “запобіжником” навіть при зміні влади, бо створюють взаємозалежність. Якими б поганими не були відносини між США та ЄС, але вони залишаються союзниками – саме через взаємну залежність. І тому Україна повинна пропонувати всім партнерам такі “оборонні альянси”, адже це не лише взаємовигідно прямо зараз, але й на перспективу “зв’язує” європейські країни між собою.
“Може бути й навпаки – в умовній Угорщині може змінитися уряд й сказати, що ми тепер “найкращі друзі”. Такі маленькі виробничі союзи будуть ефективними, – каже пан Ступак. – Ефективні вони будуть гарантіями безпеки. В межах таких блоків кожна країна бере на себе обов’язок забезпечити в разі війни свого партнера певним переліком озброєнь, які знаходяться в неї на зберіганні і там виготовляються”.
Він пропонує “пофантазувати”, як саме такі “гарантії безпеки” зможуть працювати у майбутньому, і чого саме домагається офіційний Київ від партнерів після досягнення миру з РФ.
“Пофантазуємо – намагається Кремль відібрати Нарву в Естонії. Але в нас виготовлено й готово до відправки, уявімо, 2 тисячі САУ “Богдана”. Вони в нас знаходяться, але на кожній вже навішано табличку, що “в разі небезпеки відправити естонцям”. Це підкріплено угодою. Така ж угода може бути у них, наприклад, з поляками, британцями і так далі, – припускає експерт. – Така підтримка діє для всіх учасників маленького союзу, й для України зокрема. Щоб у випадку “кіпішу” можна було розраховувати на гарантовані озброєння від партнерів. Хтось дає гроші, хтось забезпечує логістику і так далі. Все це повинно прибувати за першим же дзвінком про допомогу. І є вже певні практичні напрацювання по такому формату”.
Але щоб це стало реальністю, іноземні партнери повинні побачити переваги українських озброєнь та навчитися ними користуватися. Тобто, без етапу відкритого експорту наступного практичного кроку не буде. Бо навіть якщо ми готові будемо в разі миру надавати свої озброєння партнерам, їм ще потрібен буде час на навчання та підготовку. Тому кооперацію та навчання потрібно розвивати якомога раніше.
Проте це все політика. А яким буде ринок озброєнь вже завтра?
“Трансформації” та “турбулентності”
На думку Івана Ступака, зараз світовий ринок озброєнь переживає найбільшу з 1990-х років трансформацію. І ще не дуже зрозуміло, куди розвиток тих же дронів поверне, та якою буде роль традиційних засобів на полі бою – тих же танків та кораблів у морі.
“Ще ринок не сформований. Він у “турбулентності”. Я спілкувався, наприклад, з данцями та німцями. Вони ще не склали собі нову стратегію переозброєння. Вони починають виготовляти безпілотники, але суто як данину моді. Данці мені кажуть: “Ми хочемо зробити Данію знову великою!”. Як MAGA, тільки на морі. Щоб на морях бути найпотужнішими і закрити протоки для кораблів РФ. Супер! Але потужне військове й промислове лобі пропонує цього досягти, будуючи якісь величезні лінкори, авіаносці, підводні човни, – ділиться враженнями експерт. – Німці досі вважають, що за танками майбутнє. Вони кажуть, що “дрони це здорово”, але “ситуативно”. Підходять до питання (переозброєння, – УНІАН) академічно. Лише після війни планують виокремлювати, що було просто модним, а що ефективним – і потім завантажувати виробничі потужності. Але прямо зараз вважають, що ніяких нових трендів “на десятиліття” немає – важливі лише танки та авіація”.
При цьому в обох країнах є “менші групи новаторів”, які пропонують “асиметричні підходи” – тобто використання дронів.
“Новатори у Данії стукають собі по лобі й кажуть: “Ви у своєму розумі?”. Вони пропонують скопіювати українську тактику використання морських БЕКів, які у тисячу разів дешевші за авіаносець, і їх можна наштампувати десятки тисяч та сховати на островах. Так вони “зачинять” російський флот у портах. І вони зараз про це сперечаються – робити великий традиційний флот, або такий “москітний”, з БЕКів, – продовжує Іван Ступак. – А німецький Rheinmetall каже: “Танки нам потрібні, бо вони і кожна їх модифікація коштує грошей”. Один Leopard 2A7, наприклад, це 18 мільйонів євро. Це шалені гроші. Так, вони “наворочені”, але повертаємося до використання дронів у військових діях і бачимо результат”.
Зараз все більше домінує думка, що танк на полі бою залишиться – у якості підтримки піхоти. Але важливішу роль відіграватимуть важкі БМП у форматі “battle taxi” – “бойових таксі”, які максимально швидко доставлять людей на місце, і їм буде байдуже на уламки та шрапнель.
Але якщо щодо дронів досі йдуть суперечки на Заході, де зіштовхнулися інтереси не так військових, як промисловців, то РЕБ вже суперечок не викликає. У першу чергу на це звернули увагу у США.
“Американці на РЕБ роблять акцент зараз. А також на різноманітну новітню зброю – мікрохвильову або лазерну, здатну збивати БПЛА типу “Шахед”. Raytheon, принаймні, вже представляє нові радари, які, за заявами, суперефективні й “бачать” усе на низьких висотах. Тобто бачать і крилаті ракети, і безпілотники. Але FPV-дрони вони навряд чи побачать”, – каже пан Ступак, але додає, що американські нові розробки поки що ефективні лише на полігонах, де створюється “гарна картинка”, але це “лише вистава”.
На відміну від українських рішень, які були випробувані у бойових умовах. Це стосується і снарядів – російсько-українська війна показала, що “без снарядів – нікуди”, і що їх витрачають “як насіння”.
“Як було до 2022 року у США? Налітають безпілотники і все бомбардують, хакери все вимикають, а потім невеличкі групи спецназу все дочищають. Зараз це виглядає наївно. Вирішує все артилерія та піхота, зокрема й найманці (тут є над чим замислитись Європі, бо їй нема ким воювати). Відбувається переоцінка джавелінів. Це гарна штука, але дуже коштовна. ПЗРК – теж потрібно дуже багато. Всього потрібно багато і дешево”, – підсумовує фахівець.
Російсько-українська війна мала значні наслідки для світового оборонного ринку. Причому результати для РФ та для України були протилежні – українські озброєння отримали визнання, а, ось, Кремль втрачає клієнтів. Тим не менш, зараз планета на “роздоріжжі” і не знає, як бути – закуповувати старе перевірене минулими війнами озброєння, або час орієнтуватися на нове.
Тим не менш, цікавість саме до нових українських зразків у світі значна. Адже ми зможемо поєднати радянську масовість виробництва з західними технологіями. Але це у теорії, адже перевіркою нашої конкурентоспроможності стане лише розблокування експорту з України.
